Сюжет[ред. • ред. код]
Зміст трилогії - доля роду Атридів, в особі його найбільш славних представників, Агамемнона та його сина Ореста. Перед Троянським походом Агамемнон приносить в жертву свою дочку Іфігенію. Він досягає своєї мети і повертається на батьківщину переможцем, але там гине від руки своєї дружини Клітемнестри, що діє під впливом жадоби помсти за смерть дочки і злочинної любові до родича свого чоловіка, Егіста. Малолітній син Агамемнона, Орест, не був свідком цієї розправи: він виховувався далеко від батьківщини. Коли він виріс, він звернувся до Аполлона з питанням, що йому робити, той наказує йому пам'ятати насамперед про борг помсти. Підкоряючись цьому наказу, Орест вбиває матір, але цим накликає на себе гнів Ерінній, богинь помсти, які відтепер не дають йому спокою. Він шукає притулку в Дельфах, в храмі Аполлона, той обіцяє йому не покидати його і велить звернутися до суду Афіни. Переслідуваний Ерініями, Орест біжить до Афін: сама богиня засновує суд - пізнішийареопаг, який виправдовує Ореста; умилостивленням ображених Ерінній, які стають Евменідами, кінчається трилогія.
Ідейний зміст[ред. • ред. код]
Серед творів Есхіла та й усієї грецької драматургії немає складнішого за своїм ідейним змістом, ніж «Орестея». Трилогія й тепер залишається, подібно до «Гамлета»Шекспіра чи «Фауста» Гете, однією з величних загадок світової літератури. Від початку до кінця «Орестея» сповнена найактуальніших для часів Есхіла проблем, хоч її події відбуваються у далекі часи первісно-родового суспільства з його невблаганними і суворими законами родової помсти, відплати за криваві злочини, родового прокляття тощо.
До ідеї помсти Есхіл підходить зовсім по-новому. Кривава помста давно застаріла, вже з часів Гомера її часто замінювали викупом, виплачуючи певні кошти за вбитого. Потім і викуп було замінено очищенням. Для Есхіла, носія нових морально-суспільних тенденцій, і цього було замало. Він ставить питання про те, що справи пов'язані з кривавими злочинами, повинні вирішуватися державою, її відповідними установами — судом. В Афінах це був ареопаг.
Поставши ще за родового устрою, цей судовий орган і в часи становлення афінської демократії залишався знаряддям влади родової аристократії, навіть вищим за Народні збори. У 462 р. до н. е. реформою Ефіальта (якого за це підступно вбили) функції аеропагу були зведені по суті до ролі звичайного суду, що вирішував внутрішньосімейні справи. Навколо цієї реформи точилася запекла боротьба. Через чотири роки після неї була поставлена «Орестея», що чітко відповідала, на чиєму боці був драматург і весь афінський демос, — трилогія зайняла перше місце. Так от, у ній немає жодного слова про ареопаг як про владний орган аристократії. Есхілговорить про нього виключно як про судову установу.
Приниження дельфійського храму Аполлона в Есхіла не випадкове (Орест не знайшов у ньому порятунку), воно свідчило, що поет пильно стежив за політичними обставинами як в Афінах, так і у всій Елладі. У цей час якраз визрів і дедалі поглиблювався конфлікт Афін зі Спартою. Реакція афінської громадськості на політику Дельфів, які традиційно підтримували Афіни, а тепер стали на бік Спарти, була різко негативною. Тоді ж афінський поліс підписав союз із Аргосом, який щойно звільнився з-під спартанської опіки. Присяга аргосця Ореста була сприйнята глядачами з винятковим схваленням і супроводжувалась оплесками.
Досить докладна картина суду, подана Есхілом, мабуть, була даниною тому зацікавленню, що його виявляли афіняни до судових процесів. В «Евменідах» вона стає своєрідним ідейним ключем для розуміння надзвичайної злободенності всієї трилогії. Вчені давно вже не мають сумніву, що за цим зображенням суду стоїть значно ширший історичний процес — боротьба між патріархатом і матріархатом. До цього слід додати, що поет дуже різко виступає проти тиранії (деспотії). «Двома тиранами краю нашого» називає Орест Клітемнестру та Егіста, показуючи на їх мертві тіла.
