Есхіл, поет епохи становлення афінської держави і греко-перських воєн, є основоположником античної трагедії в її сталих формах, справжнім «батьком трагедііЕсхіл - творчий геній величезної реалістичної сили, що розкриває за допомогою міфологічних образів історичний зміст того великого перевороту, сучасником якого він був, - виникнення демократичної держави з родового суспільства.
Біографічні відомості про Есхіл, як і взагалі про переважну більшість античних письменників, дуже мізерні. Він народився в 525/4 р в Елевсині і походив зі знатного землевласників роду. В юності він був свідком повалення тиранії в Афінах, встановлення демократичного ладу і успішної боротьби афінського народу проти інтервенції аристократичних громад. був прихильником демократичної держави. Угруповання ця відігравала значну роль в Афінах протягом перших десятиліть V в. У боротьбі з персами Есхіл брав особисту участь, результат війни зміцнив його переконання в перевазі демократичної свободи Афін над монархічним принципом, що лежить в основі перської деспотії (трагедія «Перси»). був «яскраво вираженим тенденційним поетом». Подальша демократизація афінського державного ладу в 60-х рр. V ст. викликають у Есхіла вже тривогу за долю Афін (трилогія «Орестея»). У сицилійському місті Гелі Есхіл помер в 456/5 р
дотримується навіть старовинного уявлення про спадкової родової відповідальності: вина предка лягає на нащадків, обплутує їх своїми фатальними наслідками і тягне до неминучої загибелі. З іншого боку, боги Есхіла стають охоронцями правових основ нового державного устрою, Есхіл малює, як божественне відплата впроваджується в природний хід речей. Співвідношення між божественним впливом і свідомим поведінкою людей, сенс шляхів і цілей цього впливу, питання про його справедливості і доброти складають основну проблематику Есхіла, яку він розгортає на зображенні людської долі і людського страждання.
Матеріалом для Есхіла служать героїчні оповіді. Він сам називав свої трагедії «крихтами від великих бенкетів Гомера», маючи на увазі, звичайно, при цьому не тільки «Іліаду» і «Одіссею», а всю сукупність приписувалися «Гомеру» епічних поем. «Есхіл перший збільшив кількість акторів від одного до двох, зменшив партії хору і надав першість діалогу». Іншими словами, трагедія перестала бути кантатою, однією з галузей мімічної хорової лірики, і стала перетворюватися в драму. У доесхіловской трагедії розповідь єдиного актора про те, що відбувається за сценою і його діалог з корифеєм служили лише приводом для ліричних виливів хору. Завдяки введенню другого актора з'явилася можливість посилити драматична дія, протиставляючи один одному борються сили, і характеризувати одна дійова особа його реакцією на повідомлення або вчинки іншого. Античні вчені нараховували в літературній спадщині Есхіла 90 драматичних творів (трагедій і драм сатирів); цілком збереглися тільки сім трагедій, в тому числі одна повна трилогія. Зі збережених п'єс найраніша - «Прохачки» ( «благаючий»). Для раннього типу трагедії дуже характерні «Перси», поставлені в 472 р і входили до складу не пов'язаної тематичним єдністю-трилогії. Трагедія ця показова з двох причин: по-перше, будучи самостійною п'єсою, вона містить в собі свою проблематику в закінченому вигляді; по-друге, сюжет «персів», почерпнутий не з міфології, а з недавньої історії, дозволяє судити, як Есхіл обробляв матеріал, для того щоб зробити з нього трагедію
«Семеро проти Фів» - перша з відомих нам грецьких трагедій, в якій партії актора рішуче переважають над хорової частиною, і, разом з тим, перша трагедія, в якій дається яскравий образ героя. Інших образів в п'єсі немає; другий актор використаний »для ролі вісника. Початком трагедії служить вже не народ хору ». а акторська сцена, пролог.
Проблемі трагічної долі роду присвячено і найпізніше твір Есхіла, «Орестея» (458 р), єдина цілком дійшла до нас трилогія. Уже за своєю драматичною структурі «Орестея» набагато складніше колишніх трагедій: у ній використаний третій актор, введений молодим суперником Есхіла Софоклом, і новий пристрій сцени - з задньої декорацією, яка зображує палац, і з проскенієм ..
трагедії «Прикутий Прометей» Старі, відомі нам вже з Гесіода міфи про зміну поколінь богів і людей, про Прометея, що викрав з неба для людей вогонь, отримують у Есхіла нову розробку. Прометей, один з титанів, т. Е. Представників «старшого покоління» богів, - один людства. У боротьбі Зевса з титанами Прометей брав участь на боці Зевса; але коли Зевс, після перемоги над титанами, намірився знищити людський рід і замінити його новим поколінням, Прометей цьому чинив. Він приніс людям небесний вогонь і пробудив їх до свідомого життя.
Лист і лічити, ремесла і науки - все це дари Прометея людям. Есхіл, таким чином, відмовляється від уявлення про минуле «золотий вік» і послідував потім погіршенні умов людського життя. За послуги, надані людям, він приречений на муки. Пролог трагедії зображує, як бог-коваль Гефест, за наказом Зевса, приковує Прометея до скелі; Гефеста супроводжують при цьому дві алегоричні фігури - Влада і Насильство. Зевс протиставляє Прометею тільки грубу силу. Вся природа співчуває стражданням Прометея; коли в фіналі трагедії Зевс, роздратований непохитністю Прометея, посилає бурю і Прометей, разом зі скелею, провалюється в пекло, хор німф Океанид (дочок Океану) готовий розділити з ним його долю. За словами Маркса, «визнання Прометея:
По правді, всіх богів я ненавиджу
є її [т. е. філософії] власне визнання, її власне вислів, спрямоване проти всіх небесних і земних богів ».
Збережені трагедії дозволяють намітити три етапи у творчості Есхіла, які разом з тим є етапами становлення трагедії як драматичного жанру. Для ранніх п'єс ( «Прохачки», «Перси») характерні переважання хорових партій, мале використовувати другого актора і слабкий розвиток діалогу, абстрактність образів. До середнього періоду відносяться такі твори, як «Семеро проти Фів» і «Прикутий Прометей». Тут з'являється центральний образ героя, охарактеризований кількома основними рисами; отримує більший розвиток діалог, створюються прологи; чіткішими стають і образи епізодичних постатей ( «Прометей»). Третій етап представлений «Орестея», з її більш складною композицією, наростанням драматизму, численними другорядними образами і використанням трьох акторів.
