Термін „лірика” означає в буквальному перекладі із старогрецької мови – „те, що виконується в супроводі ліри”. Цей термін з’явився ще у ІІІ – ІІ столітті до нашої ери. До нього вживали термін „мелос”, тобто пісня. Таким чином, лірика виникла як пісня, продовжуючи і розвиваючи традиції народної, фольклорної пісні. Поява авторської пісні, тобто лірики, пов’язана з руйнуванням родового ладу і зародженням рабовласницького. Саме у цей час з’являвся індивід, що уже усвідомлював себе як особистість і намагався зайняти в суспільстві місце, на яке заслуговував. Цей індивід не тільки мислить самостійно і вільно, тобто незалежно від колективу, але й вважає свої думки, свій життєвий досвід, свої почуття і переживання цікавими і повчальними для інших і охоче ділиться ними з іншими, виливаючи їх у слова і мелодію, які складає сам, виявляючи свій талант, свої здібності. Так на зміну колективістському героїчному епосу прийшла індивідуалістична поезія – лірика.
Грецька лірика розділилася на власне пісенну, що називалася мелікою, і декламаційну. Декламаційна лірика мала свій поділ на елегійну і ямбічну, або елегію і ямб. Елегії укладались елегійним дистихом – поєднанням гекзаметра з пентаметром. Давньогрецькі елегії не мали нинішнього задумливо-сумного характеру. Їх зміст був дуже різноманітним – від патріотичних закликів до філософських роздумів про життя і особисті почуття. Ямбічна поезія укладалась ямбами і хореями і мала спочатку характер викривально-сатиричний, насмішкуватий та жартівливий. Згодом зміст ямбічних віршів розширився – ними висловлювались і дуже серйозні роздуми та різноманітні почуття.
