Синкретизм відображення (сюди входять: нероздільність суб'єкта та об'єкта, відсутність відмінностей між природним і надприродним).
Фрейденберг відзначає сутнісні характеристики міфу, даючи йому визначення у своїй книзі «Міф і література давнини»: «Образне уявлення у формі кількох метафор, де немає нашої логічної, формально-логічної каузальності і де річ, простір, час зрозумілі нерасчлененно і конкретно, де людина і світ суб'єктно-об'єктно єдині, - цю особливу конструктивну систему образних уявлень, коли вона виражена словами, ми називаємо міфом ». [6] Виходячи з даного визначення стає зрозумілим, що основні характеристики міфу випливають з особливостей міфологічного мислення. Дотримуючись працям А. Ф. Лосєва В. А. Марков стверджує, що в міфологічному мисленні не різняться: об'єкт і суб'єкт, річ і її властивості, ім'я та предмет, слово і дія, соціум і космос, людина і всесвіт, природне і надприродне, а універсальним принципом міфологічного мислення є принцип партиципації («все є все», логіка оборотнічества). [7] Мелетинський впевнений, що міфологічне мислення виражається в непевний поділі суб'єкта та об'єкта, предмета і знака, речі і слова, істоти і її імені, речі та її атрибутів, одиничного і множинного, просторових і часових відносин, походження і сутності. [8]
У своїх працях різні дослідники відзначають наступні характеристики міфу: сакралізація міфічного «часу першотворення», в якому криється причина усталеного світового порядку (Еліаде); нерозчленованість образу і значення (Потебня); загальне одушевлення і персоналізація (Лосєв); тісний зв'язок з ритуалом; циклічна модель часу; метафорична природа; символічне значення (Мелетинський).
Міф є доконечний зріз будь-якого й кожного історичного типу свідомості.
Міф варто розглядати не лише як арсенал мотивів і сюжетів для подальших розповідних і образотворчих формацій, а й як джерело зображувально-поетичних засобів цих формацій. Міф як афоризм, чи висловлювання, властивий кожній усній культурі, адже для неписьменної людини кожне слово мало свій поетичний світ, "миттєве божество"(Е. Касирер).
Найнижчим рівнем, до якого ми можемо звести походження релігійних принципів, є принцип "миттєвих божеств"; так Е. Касирер позначає образи, що народжуються від потреби певних почуттів за певного критичного моменту, й водночас несуть ознаку початкової мінливості й свободи або прозріння. Касирер у праці "Мова та міф" розглянув цей аспект у свідомості неписьменної людини, досліджуючи поняття слова стосовно міфу (етимологія слова mythos указує на те, що воно означає слово).
Безумовно, буде помилкою дошукуватися певного міфологічного "протоваріанта" в будь-якому казковому, епічному чи іншому, пізнішому, тексті культурна. Проте відповідність між "макрорівнем" міфу й "мікрорівнем", скажімо, розповідного фольклору є досить характерна. Міфологія, певна річ, була "колискою" та "школою" поетичної фантазії, багато в чому випереджаючи її специфіку, хоча повне ототожнення міфології та літератури, що пропонується "ритуально-міфологічним" напрямом у літературознавстві, напевно, не можна прийняти. Водночас, оповідування входить у саму специфіку міфу, бо міф — це не лише світогляд, а й оповідь. Звідси випливає особливе значення міфу для формування словесної творчості, передусім розповідної.
Значущість міфологічних текстів для культури неміфологічно-го типу підтверджується, зокрема, сталістю спроб їхнього перекладу на культурні мови неміфологічного типу. У галузі науки це спричиняє, як зазначає Ю. Лотман, виникнення логічних версій міфологічних текстів, а в галузі мистецтва й подекуди при простому перекладі на природну мову — метафоричні конструкції.
