Естетична неповторність античної літератури

1.

Античною літературою (від лат. antiquus – стародавній) називають літера­туру стародавніх греків і римлян доби рабовласницької формації, яка розвивалася в басейні Середземного моря (на Балканському і Апеннінському півостровах, прилеглих островах та узбережжях). Її письмові пам'ятки створювалися на діалектах грецької мови і латинською мовою протягом понад тисячолітнього періоду, починаючи з VIII ст. до н.е., коли з'явилися перші писемні пам'ятки грецької літератури («Іліада», «Одіссея») і до V ст. н.е. – часу падіння Римської імперії.

Антична культура є|з'являється,являється| відправною точкою розвитку всієї європейської культури Нового часу, її основоположних поглядів і уявлень|вистав,подань,представлень|. Вивчення античності дозволяє прослідкувати|прослідити| виникнення і розвиток європейської культури від її першоджерел, зрозуміти умови формування основних духовних цінностей європейської культури і їх неповторність.

Термін «античність» з'явився|появився| в епоху Відродження, італійські гуманісти ввели|запровадили| його для позначення греко-римської культури, найдавнішої|прадавньої| з|із| відомих на той час. Застосування|вживання| терміну є умовним і може бути визнано справедливим лише з обмежено європейської точки зору. Греко-римська цивілізація є|з'являється,являється| найдавнішою|прадавньою| цивілізацією Європи, але|та| розвинулася вона набагато| пізніше, аніж цивілізація Сходу. Літератури Єгипту і Вавилонії набагато давніші|древні| за античну. Обмежене вживання|вжиток,використання| термінів встановилося у|в,біля| народів Європи внаслідок того, що греко-римське суспільство|товариство| було єдиним стародавнім|древнім| суспільством|товариством|, з|із| яким вони були пов'язані безпосередньою культурною спадкоємністю. «Захід» як культурологічний тип, а не географічне поняття, виник на основі християнства і античності, ввібравши в себе найбільш значущі цінності людини, як індивіда, – на противагу колективістським цінностям східних цивілізацій. |уперше|

В античності порівняно з давньосхідними цивілізаціями було зроблено принциповий крок уперед щодо становища людини в суспільстві, осмислення художньої творчості – складається гуманістична традиція. Відмінність полягає і в ступені впливу на інші народи старовини, і в тому, що культура Греції і Риму ніколи не забувалася і безпосередньо вплинула на подальший розвиток культури.

При всій єдності античної культури, її грецький і римський етапи мають свої особливості. На політичне й релігійне мислення, філософські та юридичні погляди, літературу і мистецтво Західної Європи сильніше вплинув Рим. У культурній традиції Східної Європи, в тому числі України, провідним через посередництво Візантії був грецький вплив. За античності зароджуються явища, які на подальших етапах стануть визначальними в культурі, особливо – християнська релігія.

Рівень розвитку і ступінь впливу на подальшу історію надають культурі Стародавньої Греції і Стародавнього Риму виключного характеру. В античному світі досягли розквіту всі, без винятку, сфери культури – освіта, наука, література, мистецтво. Творчість античних авторів і в науці, і в мистецтві мала гуманістичний характер, в її центрі була людина, її фізичне й духовне життя. Шедеври, створені античними письменниками, скульпторами і драматургами, стали в подальшому сприйматися як класичні, як неперевершені і гідні наслідування зразки. Давньогрецька і латинська мови є базою сучасної наукової термінології.|древні

В античній літературі сформувалися основні жанри європей­ської літератури в їх архаїчних формах і основи науки про літе­ратуру. Естетична наука античності визначила три основні літе­ратурні роди: епос, лірику і драму (Аристотель), ця класифікація зберігає своє базове значення в наші дні. Поняття література, що лежить в основі античної писемності, було значно ширшим, ніж сучасне значення цього слова; воно містило в собі всі форми писемності – історію, філософію, різногалузеві науки.

Найдавніші форми літератури пов'язані з міфом, магією, релі­гійним культом, ритуалом. Пережитки цього зв'язку можна спо­стерігати в літературі античності аж до часів її занепаду. Антична література зберігала тісний зв'язок зі світоглядними особливостями родового, полісного, дер­жавного життя і відображала їх. Грецька і частково римська літера­тури демонструють тісний зв'язок з релігією, філософією, політи­кою, мораллю, ораторським мистецтвом, судочинством. За часів свого класичного розквіту вони були далекі від розважальності, лише наприкінці античності стали частиною дозвілля.

Для античної літератури характерні публічні фор­ми побутування; її найвищий розквіт припадає на докнижну епоху. Тож назва «література» щодо неї застосовується з певним елемен­том історичної умовності. Антична література була тісно пов'язана з музикою, що у першоджерелах, безумовно, може бути пояснено через зв'язок з магією і релігійним культом. Так, Гомерові поеми та інші епічні твори співалися мелодійним речитативом у супроводі музичних інструментів і простих ритмічних рухів; ліричні вірші співалися авторами, які ви­ступали одночасно як композитори і співці.

Певним зв'язком з магією пояснюється надзвичайна поширеність віршової форми в античній літературі. Епос виробив традиційний неквапли­вий розмір гекзаметр; великою ритмічною різноманітністю відзна­чалися ліричні вірші; трагедії і комедії також писалися віршами. Наприкінці античності виникає роман як перший зразок прозового жанру.

Антична література сформувала духовні цінності, які стали базовими для всієї європейської культури. До таких цінностей належить насамперед ідеал активної, діяльної, закоханої в життя, одержимої жагою знання і творчості людини, готової самостійно приймати рішення і нести відповідальність за свої вчинки. Античність відкрила вищий сенс життя у щасті на землі.

Греки розробили поняття про облагороджуючу роль краси, яку вони розуміли як віддзеркалення вічного, живого і досконалого Космосу. Відповідно до матеріальної природи Всесвіту вони й красу розуміли тілесно і знаходили її в природі, у людському тілі – зовнішності, пластичних рухах, фізич­них вправах, творили її в мистецтві слова і музики, в скульптурі, у величних архітектурних формах, декоративно-прикладному мистецтві. Вони відкрили красу моральної людини, яку розглядали як гармонію фізичної і духовної досконалості.

Давні греки створили культуру, що буланазвана у більш пізнійчас«грецькимдивом». Майжекожне завоювання грецької культури досягло таких висот, що лягло в основу багатьох сторін європейської культури в самих різних її сферах. Для наших часів грецька культура є взірцем гуманізму та повноти погляду на світ. Це було обумовлено багатьма обставинами.

Суттєвий вплив на особливості культури Греції мало вигідне географічне положення, що сприяло розвитку торгівлі та іншим зовнішнім стосункам. Однією з особливих причин, що зумовили розвиток культури Греції, була колонізація і пов'язана з нею торгівля. Колонізація дала можливість грекам набути нового погляду на світ, відмінного від їх первісних вірувань, порівняти свій світ і світ інших народів.

Динамізм і велич античної культури не можна відокремити від динамізму суспільного життя. До VIII–VIст. до н.е. відноситься формування рабовласницьких держав-полісів. Греки вважали відсутність полісів в інших народів рисою варварства, свідченнямїх моральної недорозвиненості (Аристотель). Житигідноозначало жити в полісі, брати участь у полісному житті. Раби, котрі не мали такогоправа, людьми не вважалися.

На території Стародавньої Греції існувало декілька сотеньполісів. У середньому коженз них займав територію не більше 300 квадратних кілометрів і мавприблизно 10-15 тис. населення. Один з найбільших полісів Афінський.

В античному класичному полісі держава проголошуваласяєдиним змістом життяісвободи громадянина,буламало не єдиним місцем, де він почував себе у безпеці, знаходився під захистом богів, котрі опікувались містом (як, наприклад, Афіна Паллада–Афінами) і міг жити повноцінним життям. Полісне життя з його духовною та економічною автаркією, незалежністю та свободою були для громадянина вищою цінністю, оскільки поліс був головною умовою його власної свободи, міг гарантувати захист його громадянських прав та майнових інтересів. Громадська думка та закони свято оберігали суспільні інтереси і підкорення особистих інтересів суспільним було обов'язковим. Одним із найважливіших критеріїв оцінювального ставлення суспільства до індивіда був ступінь його участі в громадському житті. У громадській думці склалось презирливе ставлення до байдужості індивіда до подій громадянського життя. Це презирство стало настільки важливим чинником ставлення суспільства до особистості, що, спираючись на громадську думку, афінський правитель Солон сформулював рідкісний у світовій історії закон, згідно з яким безчесним і позбавленим прав громадянства оголошувався той, хто під час повстання не підтримав жодну зі сторін. Закон вимагав від кожного громадянина брати участь у боротьбі, а не чекати коли долю держави вирішать інші. І тому для полісного індивіда найстрашнішим покаранням було вигнання з рідного міста, те, що римляни називали«позбавленням вогню та води», тобто позбавленнямгромадянських прав. У грецьких містах для цього була розроблена спеціальна процедура остракізму–відправлення у вигнання осіб, котрі не порушували законів, проте були небезпечними своїм впливом.

У багатьох полісах і, перш за все, в Афінах виникає величне досягнення культури давніх греків–демократія. Біля витоків демократії в Афінах стояв Солон, реформи якого були спрямовані на створення в Афінах суспільства гуманізму і справедливості. Головним органом управління в полісі були загальні збори. В інший час керівництво здійснювала радачотирьохсот, а потім–радап’ятисот. Особливості суспільної організації грецького суспільства вплинули на звичаї, традиції, норми моралі і навіть мистецтво.

Відкрите обговорення на народних зборах законів привело до десакралізації суспільних інститутів, мислення, формувало «розкутість»грецького духу, розвиток критичної рефлексії, раціоналізм.

Дух змагальності, полемічності (агональності) –інша важлива риса грецької культури. Вінвиявлявся урізноманітнихзмаганнях–спортивних олімпіадах, змаганнях поетів, музикантів, художників, боях гладіаторів, публічних змаганнях ораторів та філософських диспутахмудреців, у бурхливому політичному житті античного суспільства. Для грека та римлянина не було нічого найпочеснішого, аніж стати переможцем у будь-якому змаганні, отримати схвалення та захоплення з боку громадяні бути винагородженимлавровимвінком.

З цим пов'язана висока оцінка творчого начала в діяльності особистості. Боротьба думок і свобода критики стали тією ідейно-духовною атмосферою, у якій народилися грецька наука і філософія.

На думку деяких європейських теоретиків, наприклад, К. Леві-Строса, поведінка людини може визначатися за її основною мотивацією. Це може бути «культура сорому»або«культура провини». Культура провини характерна головним чином для християнства, тобто вона звернена до голосу совісті, до внутрішнього суду над собою. Культура ж сорому орієнтована на оцінку поведінки людини з боку представників тієї чи іншої соціальної групи.«Культура сорому», що склалася в Греції, включала в себе два моменти: уявлення про богорівність елліна і відчуття змагальності. Основними мотивами поведінки виступало наслідування кращим і суперництво. Для греків не характерне почуття внутрішньої гріховності, але яскраво виражене почуття сорому перед співгромадянами.Зворотноюстороною цього було прагнення стати першим, стати кращим. Дух змагальності панував вгалузінауки, риторики, у спорті, навіть на загальних зборах. Будь-який член полісу міг висловити свою думку при обговоренні суспільних проблем. Важлива особливість менталітету афінського громадянина–прагнення до слави. Наприклад, перемога на Олімпійських іграх вважалася перемогою не окремої людини, а полісу. Це для греків слугувало підтвердженням їх значимості для суспільства.Усі особливостістосунківміж громадянами грецького полісу виховували особливе почуття патріотизму.

Давньогрецька культура характеризується значнимидосягненнями в галузі науки. Приусій серйозності наукових досягнень інших ранніх культур, наприклад Єгипту чи Китаю, там не виникло систематичної науки. У грецькому світі знання перестало бути священним, сакральним, таємничим, яке належало б тільки особливій касті людей. Воно стало доступним кожному, хто взявся присвятити йому своє життя. Тим більше, що«культура сорому»не заохочувала невігластво, дурість і пихатість. Саме в Греції здійснюється перехід від міфології та релігійного світорозуміння, що спиралося на віру, до науки, котра потребувала постановки, формулювання, логічного розгляду проблем, а розум стає головним засобом пізнання. Глибина і продуманість наукових теорій, якими б умосяжними вони не виглядали, лягли в основу багатьох прикладних і теоретичних наук. Істина–не предмет сліпої віри, а знання, засноване на логіці, на розумному (раціональному) розумінні. Таким новим шляхом самовизначення людини в античному суспільстві стає філософія–принципово інший тип світобачення, який базувався на позиціях розуму та інтелекту. Філософія пропонувала людині новий тип самовизначення–не через звичку і традицію, а через власний розум. Стаючи однією з форм подолання залежності індивіда від роду, вона вперше закликає людину повіритивсебе, у свої власні сили, а не в міфологічних богів.Старовинніміфи зазнають перегляду з позицій розуму, їм надається раціональне тлумачення.

Отже, давньогрецькій культурі належить особливе місце у створенні фундаменту європейської культури. Давні греки заклали основи розвитку сучасної науки, філософії, історіографії, архітектури, образотворчого мистецтва, літератури та театру. Важливим їх внеском у світову культуру було створення вперше в історії нового типу суспільної організації–демократичного громадянського суспільства, умежахякого склалися соціальні та духовні передумови гармонійного розвитку вільної людини. У рамках цієї культури були закладені духовні основи європейської культури: гуманістичний світогляд, утвердження цінності земного буття, раціоналістичне ставлення до світу, уявлення про прекрасне як одну з вищих цінностей, ідеал довершеної гармонійно розвиненої особистості, демократичні стосунки між суспільством та індивідом, ідея самоствердження у процесі змагання рівних людей та ін.