А. С. Макаренко сформулировал закон жизни коллектива: движение – форма жизни коллектива, остановка – его смерть. Он определил принципы коллектива: гласность, ответственная зависимость, перспективные линии, параллельные действия; выявил этапы развития коллектива. 1-й этап – становление коллектива. Педагог оформляет группу, класс, кружок в коллектив, т. е. социально-психологическую общность, в которой отношение учеников определяется характером их совместной деятельности, ее целями и задачами. Организатор коллектива – педагог, от которого исходят все требования. 2-й этап – усиление влияния актива. Актив не только выполняет требования педагога, но и сам их предъявляет к членам коллектива, исходя из того, что приносит пользу, а что вред коллективу. Коллектив на 2-м этапе развития выступает как целостная система, в которой начинают действовать механизмы самоорганизации и саморегуляции. Коллектив здесь выступает как инструмент целенаправленного воспитания определенных качеств личности. 3-й этап и последующие этапы – расцвет коллектива. Уровень и характер требований – более высокие требования к себе, чем к своим товарищам – свидетельствует об уже достигнутом уровне воспитанности, устойчивости взглядов, суждений. Если коллектив дошел до этого этапа развития, то он формирует целостную, нравственную личность. Основные признаки коллектива – общий опыт, одинаковые оценки событий. 4-й этап развития – этап движения. На этом этапе каждый школьник благодаря усвоенному коллективному опыту сам к себе предъявляет определенные требования, его потребностью становится выполнение нравственных норм. Здесь процесс воспитания переходит в процесс самовоспитания.
Между этапами развития нет четких границ. Последующий этап не сменяет предыдущий, а добавляется к нему.
Во всех коллективах создаются свои традиции. Традиции – это такие устойчивые формы коллективной жизни, которые помогают вырабатывать общие нормы поведения, развивают, украшают коллективную жизнь. Традиции бывают большие и маленькие.
Цель, способную увлечь и сплотить коллектив, А. С. Макаренко называл перспективой. Он различал три вида перспектив: близкую, среднюю и далекую. Близкая цель опирается на личную заинтересованность. Средняя перспектива заключается в проекте события. Она должна определяться по времени и сложности. Далекая – отодвинутая по времени, но наиболее социально значимая цель.
Черты сформированного коллектива:
1) мажор – постоянная бодрость;
2) ощущение собственного достоинства;
3) дружеское единение членов;
4) ощущение защищенности;
5) активность к упорядоченному действию;
6) сдержанность в эмоциях.
Вчення Макаренка про колектив.
Вчення А.С. Макаренко містить докладну технологію поетапного формування колективу.
Щоб стати колективом, група повинна пройти нелегкий шлях якісних перетворень. На цьому шляху АС. Макаренко виділяє кілька стадій (етапів). [4]
Перша стадія - становлення колективу (стадія початкового згуртування).
На першій стадії розвитку колективу видатний педагог радив керівнику брати на себе всі повноваження. Він повинен був сам, без будь-якого узгодження з колективом, ставити вимоги, обов'язкові для виконання кожним. Для другої стадії розвитку колективу характерною була наявність ядра, тобто групи дітей, які свідомо підтримують вимоги організатора колективу. Тобто і на цій стадії вимоги продовжує ставити організатор, але і вони вже сприймаються колективом не з таким опором, як на стадії диктату, оскільки підтримані багатьма товаришами по колективу. Таким ядром новостворюваного у той час суспільства була комуністична партія, яка активно підтримувала на місцях всі директиви, спущені зверху.Третя стадія передбачала можливість колегіального вирішення всіх питань життя колективу демократичним способом — на основі прийняття рішення більшістю голосів. Отже, вимоги до кожного члена колективу ставив сам колектив, бо вони випливали з прийнятих ним рішень.У такий спосіб реалізовувалась "педагогіка колективної дії".
Переходу з другої до третьої стадії передувала кропітка виховна робота по кількісному нарощуванню ядра. Коли в ядро входило більше половини членів колективу, то організатор міг без особливого ризику ставити будь-яке читання на голосування. Таке введення елементу колегіальності в життя колективу зовсім не означало повної відмови від диктату, оскільки замість диктатури однієї особи утворювалась диктатура колективу.За А.Макаренком, найвищою о є четверта стадія розвитку колективу - стадія самовиховання коли кожен член колективу не чекає, поки йому дасть доручення колектив чи його лідер, а сам, виходячи з інтересів колективу, бере на себе певні обов'язки, виконує їх та ще й сам себе контролює.Результатом такого підходу до формування колективу або суспільства могло бути досягнення високого рівня виконавчої дисципліни, створенню майже воєнізованого колективу.Перше, що викликає симпатію в діяльності керованих А.Макаренком колективах, це повноцінний, без будь-яких відтінків фальші, демократичний стиль відносин. Ніхто з педагогів, включаючи й самого Антона Семеновича, не мав ніяких привілеїв. Більше того, педагог ставав повноцінним рівноправним членом колективу тільки тоді, коли після 4 місячного випробувального строку рішенням загальних зборів йому присвоювалося звання колоніста (або в комуні - комунара). А той вихователь, якому колектив відмовляв у присвоєнні цього звання, звільнявся з роботи.А.С.Макаренко помітив, що колектив не просто -"живе" доти, доки він розвивається (закон руху колективу), але й потребує реалізації системи перспективних ліній, в які входять близька, середня і далека перспективи. Це означає, що колектив повинен мати перед собою лише якусь найближчу за часом і за необхідними для її досягнення зусиллями перспективу (мету), а й більш віддалену і навіть дуже далеку. Зрозуміло, що таких цілей може бути і більше трьох. Головне, щоб була динаміка: коли близька мета досягнута, то вже середня може стати близькою, і більш віддалені також наближаються. Якщо ж такої системи цілей в колективі нема, а поставлена лише-якась одна мета, то після досягнення цієї мети зникає той фактор, який об'єднує всіх у колективі і є рушієм його розвитку.Використання ж системи перспективних ліній формує у дітей соціальний оптимізм, прагнення досягти власною працею "завтрашньої радості".Він намагався здійснювати виховання кожного педагогічно насиченим середовищем первинного колективу, в якому всі його члени перебували у постійному діловому, товариському і навіть побутовому спілкуванні. Такий виховний вплив він назвав "педагогікою паралельної дії".Вчений розробив чітку систему формування елементів демократичної культури у своїх вихованців. Колектив був розбитий на загони, командири в яких змінювалися двічі на рік. Паралельно з цими загонами були ще й шкільні класи. А для виконання того чи іншого господарського завдання утворювалися ще й зведені загони, в яких командири постійних загонів працювали як рядові його члени. Більше того," кожен день призначався черговий командир, який міг зробити зауваження або здійснити обов'язкове для виконання розпорядження будь-якому члену колективу. Все це робилось не випадково, не стихійно. Така система залежностей, зміни статусу служила гарантом справжньої демократії, не залишала ніякої можливості для виникнення кар'єризму. У такому колективі навіть найсильніша особистість не мала ніякого шансу, як писав Макаренко, "стати над колективом" або відчувати себе належною до "командної касти".
Вчення А.С. Макаренко містить докладну технологію поетапного формування колективу.
Щоб стати колективом, група повинна пройти нелегкий шлях якісних перетворень. На цьому шляху АС. Макаренко виділяє кілька стадій (етапів). [4]
Перша стадія - становлення колективу (стадія початкового згуртування). У цей час колектив виступає перш за все як мета виховних зусиль педагога, прагнучого організаційно оформлену групу (клас, гурток і т. д.) перетворити в колектив, тобто таку соціально-психологічну спільність, де стосунки учнів визначаються змістом їхньої спільної діяльності, її цілями, завданнями, цінностями. Організатор колективу - педагог, від нього виходять усі вимоги. Перша стадія вважається завершеною, коли в колективі виділився і заробив актив, вихованці згуртувалися на основі спільної мети, загальної діяльності та загальної організації.
На другій стадії посилюється вплив активу. Тепер уже актив не тільки підтримує вимоги педагога, але і сам пред'являє їх до членів колективу, керуючись своїми поняттями про те, що приносить користь, а що - шкоду інтересам колективу. Якщо активісти правильно розуміють потреби колективу, то вони стають надійними помічниками педагога. Робота з активом на цьому етапі вимагає пильної уваги педагога.
Для другої стадії характерна стабілізація структури колективу. Колектив в цей час виступає вже як цілісна система, в ній починають діяти механізми самоорганізації і саморегуляції. Він уже здатний вимагати від своїх членів певних норм поведінки, при цьому коло вимог поступово розширюється. Таким чином, на другій стадії розвитку колектив уже виступає як інструмент цілеспрямованого виховання певних якостей особистості.
Основна мета педагога на цій стадії - максимально використовувати можливості колективу для вирішення тих завдань, заради яких цей колектив створюється. Практично тільки тепер колектив досягає певного рівня свого розвитку як суб'єкт виховання, в результаті чого і стає можливим цілеспрямовано використовувати його в цілях індивідуального розвитку кожного окремого учня. В загальній атмосфері доброзичливості по відношенню до кожного члена колективу, високого рівня педагогічного керівництва, стимулюючого позитивні сторони особистості, колектив стає засобом розвитку соціально важливих якостей особистості.
Розвиток колективу на цій стадії пов'язаний з подоланням протиріч: між колективом і окремими учнями, випереджаючими в своєму розвитку вимоги колективу або, навпаки, відстаючими від цих вимог; між загальними та індивідуальними перспективами; між нормами поведінки колективу і нормами, стихійно складаються в класі; між окремими групами учнів з різними ціннісними орієнтаціями і т. д. Тому в розвитку колективу неминучі стрибки, зупинки, руху назад. [5]
Третя і наступні стадії характеризують розквіт колективу. Вони відрізняються рядом особливих якостей, досягнутих на попередніх етапах розвитку. Щоб підкреслити рівень розвитку колективу на цій стадії, досить вказати на рівень і характер вимог, пред'являються один до одного членами колективу: більш високі вимоги до себе, ніж до своїх товаришів. Одне це вже свідчить про досягнутий рівень вихованості, стійкості поглядів, суджень, звичок. Якщо колектив доходить до цієї стадії розвитку, то він формує цілісну, моральну особистість. На даній стадії колектив перетворюється в інструмент індивідуального розвитку кожного з його членів. Загальний досвід, однакові оцінки подій - основна ознака і найбільш характерна риса колективу на третій стадії.
Процес розвитку колективу розглядається не як плавний процес переходу від однієї стадії до інший. Між стадіями немає чітких меж - можливо...
сті для переходу до наступної стадії створюються в рамках попередньої. Кожна наступна стадія в цьому процесі не змінює попередню, а як би додається до неї. Колектив не може і не повинен зупинятися у своєму розвитку, навіть якщо він досяг дуже високого рівня. Тому деякі педагоги виділяють четверту і наступні стадії руху. На цих стадіях кожен школяр завдяки міцно засвоєному колективного досвіду сам пред'являє до себе певні вимоги, виконання моральних норм стає його потребою, процес виховання переходить у процес самовиховання.
На всіх стадіях розвитку колективу виникають, міцніють і згуртовують колектив великі і малі традиції. Традиції - це В«такі стійкі форми колективного життя, які емоційно втілюють норми, звичаї, бажання вихованців. Традиції допомагають виробляти загальні норми поведінки, розвивають колективні переживання, прикрашають життя В». [6]
У традиціях можна виділити великі і малі. Великі традиції - це яскраві масові події, підготовка і проведення яких виховують почуття гордості за свій колектив, віру в його сили, повага до громадської думки. Малі, буденні, повсякденні традиції скромніше за масштабами, але не менш важливі за виховним впливів. Вони вчать підтримувати установлений порядок, виробляючи стійкі звички поведінки. Малі традиції не вимагають особливих зусиль, їх підтримують сталий порядок, всіма добровільно прийнята угода. Традиції змінюються і оновлюються. Нові завдання, що постають перед колективом, нові способи їх вирішення стають з часом більш-менш популярними - це сприяє виникненню нових і стирання старих традицій.
Особливо важливим вважав А.С. Макаренко вибір мети. Практичну мету, яка здатна захопити і згуртувати вихованців, він називав перспективою. При цьому він виходив з положення про те, що "істинним стимулом людського життя є завтрашня радість ". Зрозуміла кожному вихованцю, усвідомлена і сприйнята їм перспективна ціль стає мобілізуючою силою, яка допомагає долати труднощі і перешкоди.
У практиці виховної роботи А.С.
Макаренко розрізняв три види перспектив: близьку, середню і далеку. [7]
Близька перспектива висувається перед колективом, що знаходиться на будь-якій стадії розвитку, навіть на початкової. Близькою перспективою може бути, наприклад, спільна недільна прогулянка, похід в цирк або театр, цікава гра-змагання і т. д. Основне вимога до близькій перспективі полягає в тому, що вона повинна спиратися на особисту зацікавленість: кожен вихованець сприймає її як власну завтрашню радість, прагне до її здійснення, передчуваючи очікуване задоволення. Вищий рівень близької перспективи - це перспектива радості колективної праці, коли вже один образ спільного справи захоплює хлопців як приємна близька перспектива.
Середня перспектива, на думку А.С. Макаренко, полягає в проекті колективного події, кілька відсунутого в часі. Для досягнення цієї перспективи потрібно докласти зусиль. Прикладами середніх перспектив, що одержали поширення в сучасній шкільній практиці, можна назвати підготовку до проведення спортивного змагання, шкільного свята, літературного вечора. Середню перспективу найдоцільніше висувати тоді, коли в класі вже сформувався хороший працездатний актив, який може виступити з ініціативою і повести за собою всіх школярів. Для колективів на різних рівнях розвитку середня перспектива повинна диференціюватися за часом і складності.
Далека перспектива - Це відсунута в часі, найбільш соціально значуща і вимагає значних зусиль для досягнення ціль. У такій перспективі обов'язково поєднуються особисті і суспільні потреби. Приклад найбільш поширеною далекої перспективи - мета успішного закінчення школи і подальшого вибору професії. Виховання на далекій перспективі дає значний ефект лише тоді, коли головне місце в колективній діяльності займає праця, коли колектив захоплений спільною діяльністю, коли для досягнення поставленої мети потрібні колективні зусилля.
Система перспективних ліній повинна пронизувати колектив. Вибудувати її потрібно так, щоб у будь-який момент часу колектив мав перед собою яскраву захоплюючу мету, жив нею, докладав зусилля для її здійснення. Розвиток колективу і кожного його члена в цих умовах істотно прискорюється, а виховний процес протікає природно. Вибирати перспективи треба з таким розрахунком, щоб робота закінчилася з реальним успіхом. Перш ніж ставити перед учнями важкі завдання, необхідно врахувати і суспільні потреби, і рівень розвитку і організованості колективу, і досвід його роботи. Безперервна зміна перспектив, постановка нових і все більш важких завдань - обов'язкова умова прогресивного руху колективу.
Давно встановлено, що безпосередній вплив педагога на учня з ряду причин може бути малоефективним. Кращі результати дає вплив через оточуючих його школярів. Це враховував А.С. Макаренко, висуваючи принцип паралельного дії. [8] У його основі - вимога впливати на школяра не безпосередньо, а опосередковано, через первинний колектив. Кожен член колективу виявляється під "паралельним" впливом, принаймні, трьох сил - вихователя, активу і всього колективу. Вплив на особистість здійснюється як безпосередньо вихователем, так і опосередковано через актив і колектив. При підвищенні рівня сформованості колективу безпосередній вплив вихователя на кожного окремого вихованця слабшає, а вплив на нього колективу посилюється. Принцип паралельної дії застосуємо вже на другій стадії розвитку колективу, де роль вихователя і сила його виховного впливу ще значні. На більш високих рівнях розвитку колективу зростає вплив активу і колективу. Це не означає, що вихователь повністю перестає прямо впливати на вихованців. Тепер він усе більше спирається на колектив, який вже сам стає носієм виховного впливу (суб'єктом виховання). У творах А. С. Макаренко знаходимо численні приклади успішного здійснення принципу паралельної дії. Наприклад, він ніколи сам не шукав конкретних винуватців порушень, надаючи колективу право розбиратися в їх проступки, а сам лише поволі направляв дії активу.
А.С. Макаренко радив користуватися даним принципом дуже обережно, так як колектив може покарати винних дуже суворо.
Велике значення А.С. Макаренко надавав стилю внутрішньоколективних відносин. Відмінними ознаками сформованого колективу він вважав: [9]
1) постійну готовність вихованців до дії;
2) відчуття власної гідності, що випливає з уявлення про цінність свого колективу, гордості за нього;
3) дружнє єднання його членів;
4) відчуття захищеності кожного члена колективу;
5) активність, проявляющуюся в готовності до впорядкованого, діловому дії;
6) звичку до гальмуванню, стриманості в емоціях і словах.
Висновок
А. С. Макаренко належить заслуга створення вчення про колектив. За його думку, найкращі умови для спілкування й відокремлення створює колектив як вища форма соціальної організації, заснована на ідейної спільності, стосунки співробітництва і взаємної допомоги. Таким чином, принцип виховання особистості в колективі зумовлений об'єктивними закономірностями розвитку дитини.
Він сформулював закон життя колективу: рух - форма життя колективу, зупинка - форма його смерті; визначив принципи розвитку колективу (гласності, відповідальної залежності, перспективних ліній, паралельної дії); вичленував етапи (Стадії) розвитку колективу.
Педагогічні положення А.С.Макаренка про колектив співзвучні в будь-який час і в будь-яких умовах, коли йдеться про виховання людини.
_
1. Учение А.С. Макаренко о коллективе
Виднейшим представителем отечественной педагогики, разрабатывавшим теорию коллектива, был А.С. Макаренко. Его перу принадлежат многочисленные педагогические и художественные сочинения, в которых детально разработана методика коллективистского воспитания. Учение А.С. Макаренко содержит подробную технологию поэтапного формирования коллектива. Он сформулировал закон жизни коллектива: движение - форма жизни коллектива, остановка - форма его смерти; определил принципы развития коллектива (гласности, ответственной зависимости, перспективных линий, параллельного действия); вычленил этапы (стадии) развития коллектива.
Чтобы стать коллективом, группа должна пройти нелепой путь качественных преобразований. На этом пути АС. Макаренко выделяет несколько стадий (этапов).
Первая стадия - становление коллектива (стадия первоначального сплочения). В это время коллектив выступает прежде всего как цель воспитательных усилий педагога, стремящегося организационно оформленную группу (класс, кружок и т. д.) превратить в коллектив, т. е. такую социально-психологическую общность, где отношения учеников определяются содержанием их совместной деятельности, ее целями, задачами, ценностями. Организатор коллектива - педагог, от него исходят все требования. Первая стадия считается завершенной, когда в коллективе выделился и заработал актив, воспитанники сплотились на основе общей цели, общей деятельности и общей организации.
На второй стадии усиливается влияние актива. Теперь уже актив не только поддерживает требования педагога, но и сам предъявляет их к членам коллектива, руководствуясь своими понятиями о том, что приносит пользу, а что - ущерб интересам коллектива. Если активисты правильно понимают потребности коллектива, то они становятся надежными помощниками педагога. Работа с активом на этом этапе требует пристального внимания педагога.
Для второй стадии характерна стабилизация структуры коллектива. Коллектив в это время выступает уже как целостная система, в ней начинают действовать механизмы самоорганизации и саморегуляции. Он уже способен требовать от своих членов определенных норм поведения, при этом круг требований постепенно расширяется. Таким образом, на второй стадии развития коллектив уже выступает как инструмент целенаправленного воспитания определенных качеств личности.
Основная цель педагога на этой стадии - максимально использовать возможности коллектива для решения тех задач, ради которых этот коллектив создается. Практически только теперь коллектив достигает определенного уровня своего развития как субъект воспитания, в результате чего и становится возможным целенаправленно использовать его в целях индивидуального развития каждого отдельного ученика. В общей атмосфере доброжелательности по отношению к каждому члену коллектива, высокого уровня педагогического руководства, стимулирующего положительные стороны личности, коллектив становится средством развития социально важных качеств личности.
Развитие коллектива на этой стадии связано с преодолением противоречий: между коллективом и отдельными учениками, опережающими в своем развитии требования коллектива или, наоборот, отстающими от этих требований; между общими и индивидуальными перспективами; между нормами поведения коллектива и нормами, стихийно складывающимися в классе; между отдельными группами учеников с различными ценностными ориентациями и т. д. Поэтому в развитии коллектива неизбежны скачки, остановки, движения вспять.
Третья и последующие стадии характеризуют расцвет коллектива. Они отличаются рядом особых качеств, достигнутых на предыдущих этапах развития. Чтобы подчеркнуть уровень развития коллектива на этой стадии, достаточно указать на уровень и характер требований, предъявляемых друг к другу членами коллектива: более высокие требования к себе, чем к своим товарищам. Одно это уже свидетельствует о достигнутом уровне воспитанности, устойчивости взглядов, суждений, привычек. Если коллектив доходит до этой стадии развития, то он формирует целостную, нравственную личность. На данной стадии коллектив превращается в инструмент индивидуального развития каждого из его членов. Общий опыт, одинаковые оценки событий - основной признак и наиболее характерная черта коллектива на третьей стадии.
Процесс развития коллектива рассматривается отнюдь не как плавный процесс перехода от одной стадии к другой. Между стадиями нет четких границ - возможности для перехода к последующей стадии создаются в рамках предыдущей. Каждая последующая стадия в этом процессе не сменяет предыдущую, а как бы добавляется к ней. Коллектив не может и не должен останавливаться в своем развитии, даже если он достиг очень высокого уровня. Поэтому некоторые педагоги выделяют четвертую и последующие стадии движения. На этих стадиях каждый школьник благодаря прочно усвоенному коллективному опыту сам предъявляет к себе определенные требования, выполнение нравственных норм становится его потребностью, процесс воспитания переходит в процесс самовоспитания.
На всех стадиях развития коллектива возникают, крепнут и сплачивают коллектив большие и малые традиции. Традиции - это такие устойчивые формы коллективной жизни, которые эмоционально воплощают нормы, обычаи, желания воспитанников. Традиции помогают вырабатывать общие нормы поведения, развивают коллективные переживания, украшают жизнь.
