Естетичні принципи і художні досягненя «парнасців», їх вплив на всесвітню і українську поезію. Парнас — це гора в Греції, де, за еллінськими міфами, мешкали музт на чолі з богом поезії та сонця Аполлоном. Слово Парнас вживається як символ мистецтва (поезії зокрема), як найвищий рівень художньої досконалості. «Парнас» (Рагназе) — така назва закріпилась за групою французьких поетів після виходу збірки «Сучасний Парнас» (1866; Створити світ безстрасної поезії, прекрасних форм і вишуканої поетичної мови — таким було прагнення мешканців «сучасного» «Парнасу» Протиставлення «чистої» поезії «прози» дійсності, характерне для багатьох французьких романтиків, було встановлене ще Т. Готьє. Ця ідея «мистецтва для мистецтва» зіграла вирішальну роль і в становленні «парнасців». Збірник «Античних віршів» (1852) Ш. Леконта де Ліля став для груп програмним. Пластичність образів, колоритність і вишуканість ритмів рим, характерні для віршів Леконта де Ліля, були сприйняті багатьма я маніфест нової поезії. В головне ядро «Парнасу» ввійшли поети Т. д Банвіль (1823-1891), А. Лемуан (1822-1907), А. Глатіньї (1839-1873), Л Двєркс (1838-1912), Е. Дезессар (1839-1909), К. Мендес (1841-1909) Сюллі-Прюдом (1839-1907), Ж. М. Ередіа (1842-1905). Великим авторитетом користувався Банвіль, який в коментарях до «Акробатичних о, (1857) обгрунтував свою відмову від існуючого суспільства тим, що «буржуа — людина, яка поклоняється тільки п’ятифранковій монеті»
Органом парнасців в 1860 р. став журнал «Фантастичний огляд».Його випускав поет К. Мендес, керували ним Леконт де Ліль і Банвілі деякий час до редакційної роботи був залучений Бодлер. Програма журналу виявилась досить широкою для участі в ньому літераторів романтичного та реалістичного напрямів. Журнал проіснував рік. Місцем для зустрічі парнасців став також салон дружини поета і видавця Л. К. Д. Рікара, що публікував у своєму журналі «Огляд морального, літературного, наукового і художнього прогресу» (1863-1864) вірші учасників групи. Але Рікар прагнув відстоювати свободу поетичних поглядів, і цезура заборонила це видання.
Отже, головним для парнасців став культ форми і вишуканість мовних засобів. Всього в збірнику брало участь 37 поетів. «Душею» групи залишились Мендес і Рікар. Видавництво «Сучасного Парнасу» мало успіх, викликало суперечки, а разом з тим критику, памфлети і пародії , а все ж таки ідейні протиріччя між членами групи, загострен’ подіями напередодні Паризької Комуни (1871), сприяли її розпаду. Прагнення Банвшя закріпити формальні досягнення парнасців в «Маленькому трактаті про французьку поезію» (1872), ні участь багатьох парнасців в журналі 70-х років не змогли зупинити розпаду групи. І 1876 році виходить остання збірка «Сучасного Парнасу», але по суті це була вже просто антологія сучасної французької поезії.
Група «Парнас» не залишилася непоміченою ні у французькій, ні у всесвітній поезії. В рядах парнасців були відомі в майбутньому символи П. Верлен, С. Малларме, тут почав молодий А. Франс. Парнасц подарували світові відточеність поетичних форм, вишуканість поетичних засобів, збагатили мову, відшліфували ритми і рими. На початку XX століття досягнення парнасців сприйме і розвине талановита плеяда українськимх поетів, що назвуть себе неокласиками.
Читать полностью: http://tvori.com.ua/poetichna-grupa-parnas-pomitne-yavishhe-u-francuzkij-vsesvitnij-poezi/#ixzz4Adke1Juw
__
Поетична група «Парнас»
Поетична група «Парнас» залишила помітний слід у літературі. Письменники цих школи надали ліричним творам довершеної витонченості й вишуканості, поставивши в центр своєї поетики красу.
Як відомо, згідно з уявленнями давніх греків, на горі Парнас жили музи та бог поезії, сонця і музики Аполлон. Саме тут бере початок священне Кастильське джерело — поетичне натхнення. У переносному значенні Парнас — символ мистецтва взагалі й поезії зокрема.
У французькій поезії 50-70-х років XIX ст. ця назва отримала друге життя. Парнасцями стали називати поетів, які своїм завданням вважали створення «чистої поезії» й основну увагу приділяли ідеальній поетичні формі.
У групу за різних причин входили і колишній романтик Т. Готьє, і майбутні символісти П. Верлен і С. Малларме, які невдовзі знайшли свій шлях у літературі, і власне парнасці — поети Ш.-Л. де Ліль, Ж.-М. де Ередіа, Т. де Банвіль, котрі сповідували єдині світоглядні та естетичні принципи. Наставником парнаської школи вважається Теофіль Готьє, а її очолювачем — Шарль-Леконт де Ліль.
Поетів парнаської групи об’єднувала передусім ідея «чистого мистецтва». В їхній творчості виявилося небажання впливати на натовп, прославляти його. Як і романтики, вони не сприймали утилітаризації епохи, прагнули відірватися від проблем сучасності, переносили дію своїх творів у далеке минуле або екзотичні країни. Але, на відміну від романтиків, котрі пропагували сповідальність, суб’єктивність, парнасці намагалися уникнути їх, заховати своє авторське «я». Головний акцент вони перенесли на описовість, пластичне, картинне.
Характерними рисами творчості парнасців стали:
— точність і вивіреність поетики замість натхненної недбалості романтиків;
— дбайливе ставлення до обробки вірша й увага до речі в її чуттєвих проявах;
— любов до «романтичного пейзажу» змінилася любов’ю до «штучної природи»;
— живе в їх поезії часто порівнювалося з неживим, матерія з матеріалом (нагота жінки — мармур, листя — мідь, небо — блакитна емаль тощо);
— на відміну від романтиків, що зображали світ у його динаміці, парнасці прагнули зупинити мить, надати їй закінченості і величі;
— головним прийомом парнасців став розгорнутий опис, створення «словесної картини»;
— холодний ідеал краси незабаром почав сприйматися як жорстокий і недосяжний.
Прихильники «сучасного Парнасу», на відміну від романтиків, надають перевагу поетові-майстру. Інакше вони ставилися і до природи. Якщо у романтиків вона жива, одухотворена, то у парнасців — байдужа до людських страждань. Інколи естетизація жахливого або потворного, кристалічна холодність віршів відштовхували читачів від їхніх творів, але попри все вони назавжди залишилися в історії світової літератури. Твори парнасців стали значним явищем у розвитку поетичного мистецтва завдяки високій культурі мислення творців, майстерному володінню технікою вірша, прагненню відкрити нові шляхи в літературі.
В Україні творчість парнасців цікавила багатьох поетів: П. Грабовського, В. Щурата, М. Терещенка, І. Світличного, Д. Павличка та ін. Вони й були перекладачами цих творів. Особливу близькість до цієї групи відчували неокласики, зокрема Микола Зеров. Традиції парнасців відчуваються і в творчості відомих українських поетів М. Рильського, М. Драй-Хмари, П. Филиповича, О. Бургарда, яких разом із М. Зеровим називали «п’ятеро з Парнасу».
Творчість поетів парнаської школи, за словами М. Зерова, «стала ще однією сходинкою на верхогір’я заповітної гори Парнас».
__--------------
Парн́ас (фр. Parnasse) — поетичне угруповання. У Франції в 70-ті роки XIX ст. парнасцями почали називати поетів, що за мету собі ставили створення «чистого мистецтва», яке б оспівувало не щось з буденного життя, а тільки справжню красу: природу, кохання.
Після революції 1848 року французький романтизм розділився на «романтизм для людей», лозунгом якого став принцип, сформульований Віктором Гюґо: «Мистецтво заради Прогресу», і «чисте мистецтво» або «Мистецтво заради Мистецтва». До другого напрямку належали поети Леконт де Ліль, Теофіль Ґотьє, Жозе-Марія де Ередіа. Вони й створили об'єднання «Парнас» і почали випускати альманах «Сучасний Парнас». Сама назва угрупування (Парнас — гора в Греції, де за легендами жилинімфи на чолі із покровителем мистецтв Аполлоном) говорить про бажання поетів відокремитися від життєвої метушні і від проблем буденності. Епоху прагматизму, яка прийшла на зміну епосі революції, вони вважали ворогом мистецтва і стверджували абсолютну свободу художника від потреб натовпу, не виключаючи моралі і релігій. Будь-яка тенденційність, на їхню думку, є протилежною природі мистецтва, тому вони рішуче відвертались від будь-яких соціальних проблем, не бажаючи перетворювати таїнство поезії на плакат. Парнасці подарували світу відточеність поетичних форм, вишуканість поетичних засобів, збагатили мову, відшліфували ритми і рими.)
