У творчій практиці багатьох письменників, які вважаються реалістами, помітні романтичні тенденції (Стендаль «Червоне і чорне», Бальзак «Втрачені ілюзії»; Меріме; Пушкін, Лермонтов, Гоголь — у російській літературі; Діккенс, сестри Бронте — в англійській літературі; Вітмен, Мелвілл — в американській літературі; Шевченко, Куліш — в українській літературі). У цьому немає нічого дивного, тому що жоден літературний напрям у чистому вигляді не існує, але на окремих етапах історичного та культурного розвитку відокремлюється як домінуючий.
Поєднання напрямків[ред. • ред. код]
Реалістичні і романтичні тенденції досить тісно сплітаються у німецькій та австрійській літературі.
Своєрідне співвідношення реалізму та романтизму у літературах країн, розвиток яких у минулому був через ті чи інші історичні причини затриманий, а тепер стає інтенсивніший. Для них характерний прискорений процес розвитку художньої свідомості, якому, особливо у цей період, більше властива синхронність та взаємопроникність літературних напрямків, аніж їхня послідовність.
У Європі подібний тип становлення реалізму проявляється в італійській, іспанській, нідерландській, бельгійській, частково у скандинавських літературах та в регіоні Центральної і Південно-Східної Європи. Елементи цього ж типу розвитку можна віднайти у літературах Латинської Америки, в деяких національних літературах Російської імперії та в ряді східних літератур. Своєрідна видозміна цих тенденцій наявна і в літературі США, де романтичне начало присутнє навіть у творах Марка Твена.
У літературах такого типу з'являються значні митці, що внесли оригінальний та значний вклад у світовий літературний процес. Виключно оригінальна видозміна романтичної традиції у поєднанні з сильним реалістичним та фольклорним началом робитьВолта Вітмена одним з основоположників новітньої поезії.
У прозі таких літератур характерний інтерес до минулого, проявляється строкатий народний епос, забарвлений в романтичні тони (Гальдос, Шарль де Костер) або особливий вид історичного роману, пов'язаного з національно-визвольною боротьбою (Генрик Сенкевич, Їрасек, Шеноа, Вазов, латиноамериканські історичні романи). Романтичні тенденції нерідко сильні і в романі про сучасність (чилієць Альберто Блест Гана). В окремих літературах подібного типу розвиток роману ближчий до російського, ніж до західноєвропейського (польська, норвезька). Натуралізм тут, як правило, сприймається менш інтенсивно.
Часто той соціальний та художній зміст, котрий в інших літературах міститься у цей період переважно у прозі, тут знаходиться передовсім у поезії. У поемах та циклах віршів нерідко розкриваються суттєві конфлікти сучасної дійсності та ставляться масштабні соціально-історичні проблеми. У більшості подібних творів відсутній або відступає на задній план романтичний герой, поети відходять від романтичної образності і мають реалістичне бачення світу.
У той же час у поезії продовжуються традиції романтизму з його пафосом високого ідеалу, національно-визвольними ідеями та прагненням до осягнення національних доль. Ці риси характерні для поезії П. Неруди, С. Чеха, Я. Вхлицького, К. Норвіда, І. Вазова, Я. Араня, М. Емінеску.
Окремі літератури Сходу, що вирізняються у цей період великою нерівномірністю розвитку, також характеризуються явищами художнього симбіозу. Так, у ряді східних літератур просвітницька художня свідомість тісно переплітається з художньою свідомістю романтизму. Становлення реалізму (Японія) протікає також у формах вищезгаданого типу.
Например
В основе эстетических поисков Флобера лежит стремление к жизненной достоверности. Он разделяет принцип реализма своего времени: описывать «без воображения». Наследуя главную черту творческого метода Бальзака и Стендаля – социальную детерминированность образа, он изменяет и аспекты, и масштабы изображения в соответствии с новыми представлениями о действительности, с новым уровнем научных знаний о человеке. Человек для него – результат множества объективных факторов. Поэтому Флобер склонен относить к «романтическому» субъективные моменты в произведении – открытые авторские суждения и оценки: «Один из моих принципов: не вкладывать в произведение своего «я». Художник в своем творчестве должен, подобно богу в природе, быть невидимым и всемогущим; его надо всюду чувствовать, но не видеть». В этом отношении Флобер близок к развивающемуся в 70-е годы натурализму; он так же требует соблюдать в литературном труде «естественнонаучный» подход к изображенным явлениям.
«Объективный стиль» Флобера состоит в отказе от таких приемов, как портретная характеристика, контраст, гиперболизация, всего того, что в творчестве реалистов первой половины века обычно выдает авторское отношение к предмету. Этот новый метод реалистического изображения соответствовал новой эпохе. Не случайно несколько позднее Петров также высказывается, по сути дела, за «объективный стиль», когда пишет Каутской, что «тенденция должна сама по себе вытекать из обстановки и действия, ее не следует особо подчеркивать...».
Литературные опыты Флобера начинаются в русле романтизма. Это повести «Ноябрь», «Записки безумца», к тому же периоду относятся первые варианты романа «Воспитание чувств» и драмы «Искушение святого Антония», которые будут заново созданы писателем в 60–70-е годы. Молодой Флобер, уже проникшийся глубоким неприятием буржуазного духа, пишет о человеке, который, как все герои романтиков, замыкается в своем внутреннем мире. Но в первых своих произведениях Флобер не сказал ничего нового. Его творческим достижением стал реалистический роман «Госпожа Бовари» (1857).
__
Между романтизмом и реализмом первой половины XIX в. нелегко провести границу. Бальзак в повестях и романах использует средства романтической фантастики и иронию («Шагреневая кожа»). Романтические мотивы есть в романе Стендаля "Красное и Черное". "Каждый великий реалист, - отмечает Г. Померанц, - по-своему романтик. Писатели, которых мы относим к классическому реализму, не исключают, а продолжают романтические традиции". Романтизм, по словам литературоведа, тяготеет "скорее к старцу, чем к взрослому. Романтизм 8 и одновременно 80 лет, реализму - 40, романтизм - сказка, которую дедушка рассказывает внучке, а реализм - серьезная история для серьезных людей. Но взрослым серьезным людям не можно прямо сказать правду о Маленьком Принце или планету смешного человека (из фантастического рассказа реалиста Достоевского): они засмеют, унизят идею. А вот волшебник-поэт притворяется, что он ... серьезный деловой человек. Эта игра волшебника у профессора социологии и называется реализмом
