В історію світової літератури В. Ірвінг увійшов як родоначальник американської новелістики з притаманними їй характерними рисами: гострота сюжету, заінтригованість, поєднання серйозного і комічного, романтичної іронії і чітко вираженого раціоналістичного початку.
Романтична природа творчості Ірвінга найяскравіше проявилася в найвідоміших оповіданнях, написаних протягом 20 — 30-х років XIX ст.
Основні етапи та характерні риси творчості Ірвінга. Творчість Ірвінга поділяється на два етапи – ранній та пізній. До раннього періоду належать: твір «Історія Нью-Йорка від створення світу до кінця голландської династії» (1809), новела «Ріп Ван Вікль» (1819), збірник новел «Книга ескізів» (1819), збірник «Брейсбридж Холл» (1822) та «Розповіді мандрівника» , твір «Завоювання Гренади» (1829). До пізнього періоду відносяться: «Альгамбра» (1832), «Мандрівка у прерію» (1835), «Асторія» (1836), «Пригоди капітана Бонвіля у Скелястих горах і на Далекому Заході» (1837). У 40−50-x pp. Ірвінг писав книги біографічного характеру.
Характерні риси новелістики Ірвінґа:
цікавість і гострота сюжету;
принцип романтичного двоїстості світу – романтики стверджують думку про недосконалість реального світу і протиставляють реальний світ фантастичному;
фольклорні мотиви країн Європи, опис природи, звичаїв, життя різних країн («Ріп-Ван Вінкль», «Альгамбра»);
синтез сучасного, історичного та легендарного;
протест проти непривабливій буржуазної дійсності («Історія Нью-Йорка»);
інтерес до пригодницького жанру;
поєднання м'якої іронії, гумору, пародії, гротескності і сатири на сучасне буття Америки
зниження романтичного стилю твору.
Отож, талант письменника проявлявся у здатності шукати й знаходити літературні пригоди, мистецьки їх обробляти й наділяти національною своєрідністю [8, 308]. «Ирвинг обнаружил легенду и национальную литературу», «открыл жанр, которому литература США была обязана своей будущей славой, − новеллу» [1, 8]. Таким чином, можна зробити висновок і про те, що Ірвінг «подарував» Америці новелу, що відрізняється жвавістю оповідання, цікавістю фабули в сполученні з іронією.
Звертаючись до старовини, фольклору, а саме до німецьких народних казок та іспанських легенд [40, 25], Ірвінг розробляв національну тему й з'явився провісником критико-реалістичної тенденції в американській літературі.
2.1.2. Особливості ранньої романтики Ірвінга (на основі твору «Історія Нью-Йорка від створення світу до кінця голландської династії»). У 1809 р. Ірвінг опублікував «Історію Нью-Йорка від створення світу до кінця голландської династії», приписавши її вченому-історикові Дідріху Нікербокеру, ексцентричному джентльменові в оксамитових штанях, перуці з косою й трикутному капелюху. Чоловік нібито раптово зник, залишивши після себе лише скриньку з рукописом.
Книга справляє враження гумористичного та добродушного твору, але насправді в ній криється гостра сатира та критика буржуазії. Письменник ще в молодості розірвав стосунки з буржуазією через те, що не міг змиритися з її руйнівним впливом на суспільство [12, 275]. «В его «Истории Нью-Йорка», иронической летописи старих времён…с явным сарказмом говорится и о пресловутой американской демократии, оборачивающейся жестокими преследованиями «неверующих», и об опасной жажде наживы» [1, 6]. Письменник відзначав жорстокість поселенців по відношенню до індійців.
Твір є блискучою сатирою на сучасне авторові життя суспільства. Критика суспільства була подана у вигляді ретельно підготовленої містифікації, де центральне місце займають «образы трёх голландских губернаторов – это сатира на трёх первых президентов США» [16, 94]. Пародія охоплює найрізноманітніші теми: від наївних понять про життя ранніх голландських поселенців до державної політики Томаса Джеферсона, від історичних творів до поем Вальтера Скотта, якими захоплювалися американці. Часовий простір охоплює період від «створення світу» до кінця XVII ст., але по суті «Історія Нью-Йорка» − книга про сучасність, написана для сучасників.
Проаналізувавши цей твір, що належить до раннього періоду творчості письменника, можна виділити такі головні риси:
перенасичення алюзіями на сучасність;
пародія на романтичне розуміння історії;
протиставлення ідеалізованої картини минулого сучасному авторові життю;
використання гострої сатири та іронії;
гіперболізація;
зниження стилю героїчних подій.
В современной Ирвингу Америке происходили большие перемены, во всем чувствовалась неопределенность. Это требовало художественного переосмысления. Был необходим новый герой – существо идеальное, высоконравственное, страстное, обаятельное и свободное от общественных пороков. В реальной жизни его не было, он должен был быть абстракцией, мечтой о прекрасном, справедливом, истинном.
Итак, в начале своего творческого пути Ирвинг выступает как политический сатирик, его первые произведения имеют гротесковый характер.
Однако сатирические тенденции не стали ведущими в творчестве Ирвинга. Он противопоставляет тесными сторонами действительности
Вообще, для романтиков первостепенное значение имеет жанр путешествия, который открывает культурный и национальный облик Америки, утверждал идею поиска новых земель. Структура многих романтических новелл, повестей и рассказов Ирвинга основывается на приключениях, происходящих во время путешествий. Ирвинг поэтизировал первооткрывательство, упорство и отвагу пионеров.
Именно благодаря Ирвингу и Эдгару По жанр новеллы стал одним и наиболее разработанных жанров американской литературы [7, 93].
Ирвинг выступил как певец молодой Америки, её необозримых просторов, он является представителем нативизма в романтической литературе США.
Заключение.
Ирвинг стоял у истоков нового романтического направления в литературе США и его творчество вобрало в себя самые яркие моменты национального романтизма Америки.
Итак, хотелось бы выделить следующие основополагающие черты романтизма Ирвинга:
· фольклорные мотивы европейских стран, искусно обработанные и получившие национальное своеобразие;
· протест против неприглядной буржуазной действительности путем идеализации европейской старины и культуры, где царствовали любовь, искусство, мужество, гармония;
· сочетание фантастического с реалистическим, переход от повседневного к волшебному, причем таинственное выступает как нечто естественное;
· нативизм – описание природы, обычаев, жизни родной страны (“История Нью-Йорка”, “Рип-Ван Винкль”);
· интерес к жанру путешествия-приключения во время переезда с места на место;
· большая роль исторических и характерологических элементов, тяга к право- и бытоописанию;
· сочетание мягкой иронии, юмора, пародии, гротескности и сатиры на современный быт Америки.
Таким образом, можно сделать вывод, что Ирвинг “подарил” Америке новеллу, отличающуюся живостью рассказа, занимательностью фабулы в сочетании с иронией, прелестью пейзажа. Писатель исходил из оптимистического взгляда на мир и человеческую природу. Ирвинг не ставил целью спасти мир. Ни один из его соотечественников не отличался столь полным отсутствием бунтарского духа, как Ирвинг. Он ещё в молодости порвал с буржуазией из-за того, что не мог смириться с тем, как много разгрома и вреда приносит революционное настроение [12,275].
Обращаясь к старине, фольклору, Ирвинг при всей своей “европеизированности” разрабатывал национальную тему и явился предвестником критико-реалистической тенденции в американской литературе.
Именно это и выводит Вашингтона Ирвинга в ряд самых выдающихся романтиков США и подтверждает его славу первого талантливого американского писателя.
