ПРОМЕТЕЙ В основе сюжета произведения — древнегреческий миф о непокорном титане, переосмысленный Шелли в духе его революционного времени. Основной пафос произведения — пафос борьбы, завершающейся поражением сил зла и тирании. Прометей один на один вступает в борьбу с тираном Зевсом: И встал лицом к лицу с коварной силой Властителя заоблачных высот. Насмешливо глядящего на землю, Где стонами измученных рабов Наполнены безбрежные пустыни… Зевс насильно принуждает к любви богиню моря Фетиду, он не знает, что по велению судьбы у нее должен родится сын, более могущественный, чем его отец. Его имя Демогоргон, ему суждено свергнуть тирана с трона, и он исполняет веление судьбы. Однако «Освобожденный Прометей» — не только аллегория борьбы против деспотизма, но и мечта о такой ее форме, при которой борцы настолько высоки духом, что готовы взвалить на себя бремя мук человеческих и, простив обидчика, победить его силой собственного морального превосходства. Пока Прометей движим лишь одним противоборством, причем противоборством против всех: и богов, и людей, виновных в долготерпении и непротивлении тирании, он оправдывает любые способы противоборства, в том числе и насилие. Свергая Зевса, Прометей сам уподобляется тирану тем, что использует насильственный метод преобразования мира. Истинным героем Прометей становится только тогда, когда понимает до конца всю глубину ответственности за людей, которых избавляет от тирании, когда до конца осознает, что насилие неспособно преобразовать мир. Прометей примиряется со своим обидчиком и прощает его. В результате меняется мир: исчезает неравенство людей, начинается необычайный расцвет наук и искусства, превращающий пустыни в сады. Подчеркивая всеобъемлющий характер перемен, которые произойдут после освобождения человечества, автор заставляет Небо и Землю, Луну и Звезды, хоры духов и богов прославлять величие Прометея и лучезарное будущее раскрепощенного человечества.
___
Прометей- бунтар, що кидає виклик і тиранії Зевса, і легкодухості всього людського роду, що виявляється опорою деспотизму. На відміну від трагедії есхила, що послужила зразком для Шеллі, гне осмислений не як проклін, а як розплата людей за власний страх перед буттям, що велить їм віддати перевагу несвободі, заглушивши в собі творчий порив. П., що не прийняв насильства над своєю волею, по характеристиці поета, “являє собою образ найвищої моральної й духовної досконалості”. Відкидаючи всевладдя Зевса, П. у Шеллі ополчается й проти людства Охоплений спрагою відплати за його слабості й гріхи, герой повинен сам пережити духовний катарсис, зцілившись від ненависті.
Лише тоді здійсниться його мрія про співтовариство людей, які більше не знають егоцентричное™, покірності гнобленню й спраги компромісу. Людському роду уготована вічна весна, однак для цього необхідно, щоб своїм верховним божеством люди визнали любов, покінчивши з духовним рабством, що викликає гіркота й презирство в титана, що викрав вогонь. Бунт П., наділеного щирою міццю духу, що дозволила йому витримати всі випробування, ниспосланние Зевсом (орел, що терзає прикутого до скелі героя, фурії із залізними крильми, що спопеляє блискавка), носить, однак, трагічний і приречений характер. Їм рухає лише думка про протиборство, що виправдує й насильство, і зло, тому що немає іншого способу впливати на відсталу й боягузливу людську природу. Скидаючи тирана, П. почасти вподібнюється йому у своїх зусиллях радикально перемінити порядок речей.
Лише після того, як титан починає усвідомлювати власну причетність до людської сім’ї й готовий звалити на свої могутні плечі страждання всіх, П. знаходить риси щирого героя. Терпевший одну невдачу за іншою у своїх спробах творення утопії, П. лише в заключних актах драми осягає, що насильство незручно перетворити мир,створений деспотією, у прекрасне царство справедливості й волі. Знаходження цього царства, у якому зникнуть стани й нації й кожна людина стане повноправною особистістю, наділеної творчими устремліннями, вимагає морального подвигу П. виявив приклад, що залишиться притягальним навіки.
У поетичній драмі «Прометей звільнений» (1819) історія постає як процес поступового заглушення ініціативи, згасання волі, придушення сміливості. Тінь Зевса нагадує Прометею, все ще прикованому до гір Кавказу, що його героїзм і був причиною подальшого загальнолюдського страждання: героїзм в боротьбі і муках не по плечу людству. Але лише на мить здригнувся, Прометей з новою силою висловлює віру в природну здатність людини до щастя, здатність, уродуемую в людях неправедними земними владиками. Надалі образ самого Прометея як би розчиняється в образі Людства. Це і є, вірніше це і буде, на думку поета, Прометей звільнений: просвітлене людство, що піднялося на новий рівень розвитку.
