Чайльд-Гарольд устал от веселого и бездумного времяпрепровождения, его тяготят друзья по кутежам, женщины, с гоᴛᴏʙностью отвечающие на любовь. Разочарованный во всем, признав, что жизнь его пуста и бессмысленна, он решает уехать в незнакомые края. Гоᴛᴏʙя "Чайльд-Гарольда" к изданию, поэт встретился с препятствиями. Его издатель Меррей требовал исключить из поэмы ряд строф, носивших политический характер, но поэт отказался. "Паломничество Чайльд-Гарольда" - первое произведение Байрона-романтика, романтика нового типа, отличного от всех его предшественников. Отстаивая свободу народов, их право на национально-освободительную борьбу, Байрон не бежал от действительности, а призывал вмешаться в нее. Ратуя за духовное раскрепощение человека, выступая в защиту его от насилия и унижения, он требовал и от самого человека активных действий, он клеймил ᴇᴦᴏ позором за то, что тот подчинился рабству, склонил голову перед тираном.
В первой песни поэмы, в которой рассказывается о нашествии наполеоновских войск на Пиренейский полуостров, Война ассоциируется у лирика с правителями государств, развязывающими войны ради захвата чужих земель, Байрону удается создать образ народа в движении, в действии. Во второй песни Чайльд-Гарольд оказывается сначала в Албании, затем в Греции. Народы этих стран под игом Турции. Коварна и изощренна восточная тирания, и печать её на лицах местных деспоᴛᴏʙ, наместников султана.
Новаторское содержание поэмы дикᴛᴏʙало и отказ от общепринятых представлений, каким должен быть язык лирика . Байрон пересматривает весь арсенал художественных средств английской поэзии, отбирая нужное для себя; в частности, при обобщениях он пользуется принципом аллегории, известным со времен английской поэзии средневековья; охотно обращается он и к народному английскому языку. Отсутствие скованности в использовании всего богатства родного языка дало ему широкие возможности для поэтического изложения беспрерывно меняющегося содержания поэмы. третьей песни Байрон подробно описывает сражение при Ватерлоо и раскрывает в связи с этим свое отношение к Наполеону. Итальянская, то есть четвертая, песнь "Чайльд-Гарольда" по объему самая большая из всех песен поэмы.
Основная мысль лирика : Италия не может быть чужой для других народов, ибо её многовековая история и культура являлись для всего человечества источником духовного богатства, и с её порабощением народы не должны мириться. Новаторским на фоне современной Байрону английской (и не только английской) поэзии явился не только запечатленный в «Паломничестве Чайльд Гарольда» взгляд на действительность; принципиально новым было и типично романтическое соотношение главного героя и повествователя, во многих чертах схожих, но, как подчеркивал Байрон в предисловии к первым двум песням (1812) и в дополнении к предисловию (1813), отнюдь не идентичных один другому.
Предвосхищая многих творцов романтической и постромантической ориентации, в частности и в России (скажем, автора «Героя нашего времени» М. Ю. Лермонᴛᴏʙа, не говоря уже о Пушкине и его романе «Евгений Онегин»), Байрон констатировал в герое своего произведения болезнь века: «;...; ранняя развращенность сердца и пренебрежение моралью ведут к пресыщенности прошлыми наслаждениями и разочарованию в новых, и красоты природы, и радость путешествий, и вообще все побуждения, за исключением только честолюбия — самого могущественного из всех, ᴨᴏᴛеряны для души, так созданной, или, вернее, ложно направленной».
Поэма по сути бессюжетна; весь её повествовательный «зачин» сводится к нескольким, ненароком оброненным, строкам об английском юноше из знатного рода, уже к девятнадцати годам пресытившемся излюбленным набором светских удовольствий, разочаровавшемся в интеллектуальных способностях соотечественников и чарах соотечественниц и — пускающемся путешествовать. Байрон не упускает возможности высказать свое отношение к происходящему, вглядеться в его истоки, осмыслить его уроки на будущее.
___ну или но вряд ли
Саме такий герой постає у поемі Байрона «Паломництво Чайльд Гарольда». Образ Чайльд Гарольда — складний та суперечливий. Це молодий дворянин знатного, старовинного роду, предки якого прославились і на полі брані, і в мирний час. Та їх нащадок своїми розпутними лінощами і гультяйством соромив цей рід. Байрон порівнює свого героя з безтурботним метеликом, що пурхає, не згадуючи про завтрашній день. Зовні життя Гарольда залишається веселим, безтурботним, але в галасі й блиску людних зал герой відчуває себе самотнім серед «друзів на хвилину», все більше переконуючись, що в його колі можна купити все: дружбу, кохання, повагу. Занадто гордий і розумний для співчуття, Гарольд почуває себе чужим у світі, в якому живе, тому завжди лишається похмурим, холодним, байдужим. Розчарований в сучасному суспільстві, самотній в оточенні «друзів на мить», охоплений душевним сум’яттям і тугою, Чайльд Гарольд хоче якось змінити своє життя і відправляється в подорож. Чайльд Гарольд — діяльний герой. Він поривається до чужих, невідомих країн, прагне небезпек, незвичайних пригод, тільки б вирватися зі свого безликого оточення. Мандруючи країнами, які стогнали від гніту завойовників, юнак стає свідком людського горя. Спостерігаючи, як мужньо борються пригноблені народи за свободу отчого краю, Гарольд ще гостріше відчуває безглуздість свого існування, відсутність у ньому благородної мети. Молодий аристократ, який знав життя лише великосвітських салонів, побачив інший його бік, що призвело до більш критичного погляду на себе. Герой Байрона не розпочинає боротьбу із суспільством, але його бездіяльність і споглядання — це не позиція пасивності. Головна риса Чайльд Гарольда як художнього образу — його незавершеність, герой покликаний відобразити момент пробудження самосвідомості людини нового часу, яка починає відчувати на собі й у світі, що її оточує, наслідки історичних змін і усвідомлювати трагічні протиріччя, які були характерною рисою сучасності. Такий романтичний герой виявився близьким багатьом поетам. Тому твори Байрона перекладали різними мовами. І навіть виник тип поведінки людини, який одержав назву «байронізм». Герой поеми «Паломництво Чайльд Гарольда» — гордий, розчарований юнак, який тікає від цивілізації в лоно первісної природи. Головна риса його характеру — індивідуалізм, протиставлення своєї особистості. У поемі Байрон дав зразок романтичного героя, який ілюстрував світогляд цілого покоління молодих людей епохи післянаполеонівських війн.
Зображення боротьби у поемі Джорджа Байрона «Паломництво Чайльд-Гарольда»
Твір розміщено в твір з літератури 8 клас від Tvir в Суббота 12 февраля
Романтична поема «Паломництво Чайльд-Гарольда» — один з найкращих здобутків лірико-романтичного напряму в літературі. У основі поеми лежить ліричний щоденник самого поета. Образ героя, якого Байрон спочатку хотів назвати Бюрюном (середньовічна форма прізвища Байронів), відбивав майже незамасковані автобіографічні риси.
Чайльд Гарольд відчуває велике розчарування в навколишньому, безпросвітний сум, утому й пересиченість. Конфлікт його з усім існуючим непримиренний, але він не втручається в хід подій, усвідомлює себе жертвою долі. У песимізмі та розчаруванні Гарольда знайшли відображення настрої буржуазно-демократичної інтелігенції Західної Європи після поразки французької революції 1789—1794 pp. Це розчарування було зумовлене не тільки політичною реакцією. Значною мірою воно було наслідком втрати віри у можливість перемоги царства розуму, про яке писали і яке провіщали просвітники.
З розвитком поеми ідейний акцент перемішується з образу Гарольда на зображення народів Південно-Західної Європи.
Справжнім героєм поеми виступає народ Іспанії, який страждає і бореться, а також поневолений народ Греції. Байрон малює драматичні строфи про вторгнення до Іспанії військ Наполеона і героїчну боротьбу іспанського народу проти іноземних загарбників. Автор показує підлість іспанської аристократії, яка або стоїть осторонь боротьби, або зраджує інтереси свого народу.
З розвитком поеми ідея свободи стає провідною. З’являється надія на світле майбутнє. У мову героя поет також вкладає власні думки про боротьбу, які надають поемі нової інтонації — надії і бадьорості. Навіть велична краса природи протистоїть потворності й убозтву сучасного суспільного життя. Поет пише:
Джордж Гордон Байрон був романтиком і в творчості, і в своєму житті. Його рід був дуже давнім, що мав у родоводі ще англійських і шотландських королів, але англійська буржуазна революція XVII століття призвела до занепаду роду. Все це сформувало особистість поета і теми його творчості.
Поему «Паломництво Чайльд Гарольда» написано у вигляді щоденника, який пишуть дві особи: сам автор і його герой. Герой поеми після перших рядків автобіографічного характеру стає лише ім’ям, його витісняє автор, дистанції між ними майже немає.
Прагнення пізнати людей, незадоволеність дійсністю, намагання випробувати свої духовні можливості та сили — ось цілі паломництва Чайльд Гарольда, які близькі самому Байрону. Розчарування і смуток Гарольда не залежать від його скривдженого самолюбства, сімейних конфліктів, нещасного кохання та інших особистих мотивів, на відміну від його попередників у літературі. Головна риса Чайльд Гарольда як художнього образу — його незавершеність, герой покликаний відобразити момент пробудження самосвідомості людини нового часу, яка починає відчувати на собі й у світі, що її оточує, наслідки історичних змін і усвідомлювати трагічні суперечності, які були характерною рисою сучасності.
Байрон ставить питання про причини суспільних вад, національного занепаду, замислюється над суперечностями і загадковістю історичного процесу, відчуває глибоке незадоволення собою і розмірковує над значенням своєї творчості. Герой Байрона відчуває «світову скорботу», тому що жага до життя, могутні сили, приховані в людині, не мають плідного виходу. Цей герой палко і щиро сприймає реальність, але сама реальність гнітить його. І він постає проти всього світу, відстоюючи своє право на внутрішню індивідуальну свободу, насамперед свободу почуттів. Таким настроєм пройнятий вірш «Душа моя похмура». Відчуття «світової скорботи» — головний мотив вірша. Ліричний герой звертається до співця з дивним проханням: заспівати таку пісню, щоб душа розридалась. Позбавитися життєвих страждань він не зможе, а сльози, можливо, принесуть хоч на деякий час полегшення.
Такий романтичний герой виявився близьким багатьом поетам. Тому твори Байрона перекладали різними мовами, і навіть виник тип поведінки людини, який дістав назву «байронізм». Ліричний герой Байрона виник за певних історичних умов і відбив основні проблеми свого часу. Такий герой не знає ні причин «світової скорботи», ні засобів її позбутися. І він лишає за собою право не ховатися від неї, а вистраждати її.
Джордж Гордон Байрон був романтиком як у творчостi, так i в своєму життi. Байрон був красивим, але кульгавим вiд народження. Його рiд був дуже давнiм, мав родиннi зв’язки ще з англiйськими i шотландськими королями, але маєток i титул Байрони отримали лише в XVI столiттi, а в XVII столiттi англiйська буржуазна революцiя призвела рiд до занепаду. Все це сформувало особистiсть поета i теми його творчостi.
Байрону дорiкали, що його вiршi схожi на багато iнших, коли з’явилася його перша збiрка поезiй. Але смiливий, гордий i щирий Байрон дав гiдну вiдповiдь критикам. Такими ж рисами характеру надiлений i його герой у поемi «Паломництво Чайльд Гарольда».
Поема має вигляд щоденника, який пишуть двi особи: сам автор i його герой. Герой поеми пiсля перших рядкiв автобiографiчного характеру стає лише iм’ям, його витiсняє автор, дистанцiя мiж ними майже зникає. Прагнення пiзнати людей, незадоволенiсть дiйснiстю, намагання випробувати свої духовнi можливостi i сили — такi цiлi паломництва Чайльд Гарольда, якi були близькими i самому Байрону.
Розчарування i смуток Гарольда не залежать вiд його скривдженого самолюбства, сiмейних конфлiктiв, нещасного кохання та iнших особистих мотивiв, якi вiдiграють значну роль у його попередникiв у лiтературi. Герой Байрона не розпочинає боротьбу iз суспiльством, але його бездiяльнiсть i споглядання — це не позицiя пасивностi. Головна риса Чайльд Гарольда як художнього образу — його незавершенiсть, герой покликаний вiдобразити момент пробудження самосвiдомостi людини нового часу, яка починає вiдчувати на собi й у свiтi, що її оточує, наслiдки iсторичних змiн i усвiдомлювати трагiчнi протирiччя, якi були характерною рисою сучасностi.
Байрон ставить питання про причини суспiльних вад, нацiонально го занепаду, замислюється над протирiччями i загадковiстю iсторично го процесу, але виражає глибоке незадоволення собою i розмiрковує над значенням своєї творчостi.
Герой Байрона вiдчуває «Свiтову скорботу», тому що жага життя, могутнi сили, прихованi в людинi, не мають плiдного використання. Гарольд палко i щиро сприймає реальнiсть, але саме вона гнiтить його. I вiн постає проти всього свiту, вiдстоюючи право на внутрiшню iндивi-дуальну свободу, насамперед свободу почуттiв. Таким настроєм пройнятий вiрш «Душа моя похмура». Вiдчуття «Свiтової скорботи» — головний мотив вiрша. Лiричний герой звертається до спiвця з дивним проханням: заспiвати таку пiсню, щоб душа розридалась. «Я хочу слiз!» стає своєрiдним референом, в якому звучить виклик. I тiльки кiнцiвка вiрша пояснює, чому виникає таке дивне прохання. «Я хочу слiз, бо серце розривається вiд страждання». Лiричний герой мислить так: вiдiйти вiд життєвих страждань вiн не зможе, а сльози, можливо, принесуть хоч на деякий час полегшення.
Такий романтичний герой був близьким багатьом поетам. Тому твори Байрона перекладали рiзними мовами, i навiть виник тип поведiнки людини, який дiстав назву «байронiзм».
Лiричний герой Байрона виник за певних iсторичних умов i вiддзеркалив основнi проблеми того часу, пробудження в людинi вiдчуття своєї неповторностi, свого права на власнi думки i почуття. Такий герой не знає нi причин «свiтової скорботи», нi як її позбутися. I вiн залишає за собою право не ховатися вiд неї, а вистраждати її.
