)наташа)
Творчість Байрона як вияв романтичного світосприйняття. Провідні мотиви лірики. Джордж Гордон Байрон на загальносвітовому рівні вважається найкрупнішою фігурою англійського романтизму. Його ранні поезії склали збірку “Часидозвілля” ( 1807 ), в якій студент Кембріджського університету висловив своє ставлення до сучасності (“Дім батьків, ти прийшов до розору…” ), і продемонстрував, у всякому випадку - на словах, легковажне ставлення до поезії. Можливо поетичний дар вразив сучасників, можливо – зневажливий погляд на людство, але збірка викликала низку негативних рецензій з боку романтиків старшого покоління ( особливо з боку “лейкистів” ). Молодий поет відповів полемічним твором, в якому висловив власне розуміння місця художника у суспільстві. У 1828 р. Байрон публікує дві перші пісні “Паломництва Чайльд Гарольда” і отримує шалену популярність. Поему, яка надала життя ліро-епічному жанру, було створено на основу дорожнього щоденника, до якого Байрон вносив свої враження під час подорожі. Вигаданий , розчарований у житті Чайльд Гарольд з’являється на початку твору і бентежить уяву своїм чорним плащем і суто англійським спліном. Але автор незабаром відсуває його убік і починає говорити із читачами від першої особи. Таким чином епічна лінія ( мандри Гарольда ) перехрещується із лінією ліричною (авторські відступи ). В результаті з’являється жанр ліро-епічної поеми. “Байронізм” є явищем неодновимірним. Він втілює жадання абсолютної волі, відштовхується від усього, пов’язаного із традиційним способом життя людства. Герой Байрона кидає виклик традиційній моралі, релігії, і тому “байронізм” нерідко ототожнюють з демонізмом. Це явище привабливе і одночасно жахливе. “Байронізм” приваблює відчайдушною хоробрістю, нехтування будь якою небезпекою, навіть і смертельною, і відштовхує індивідуалізмом. «Байронізм», як філософсько-естетичний феномен є набагато обширнішим, ніж цикл «східних» поем. Він виникає зі всієї творчості Байрона і з його особистої долі. «Байронізм» можна умовно розділити на три напрями, кожне з яких мало своїх послідовників. По-перше, - це індивідуалістичне повстання проти загрузлої в меркантилізмі буржуазної Європи, який переростає в маргінальний, богоборчий бунт супроти всієї людської цивілізації. По-друге, - це спроба подолання власної станової і національної обмеженості, яка вилилася на підтримку робочого руху в Британії, а також в участь в боротьбі карбонаріїв в Італії і в допомогу грекам, що піднялися в 1821 р. на повстання проти турецького ярма. По-третє, це новаторство, що виникало від зневаги будь-якими умовностями і що вилилося в створення низки нових жанрів (ліро-епічна поема, ліро-епічна драма) і нового типу версифікації, що нагадує недбалий, розмовний стиль. Успіх спадщина Байрона на загальносвітовому рівні є набагато більшим, ніж в Британії. Цей поет ненавидів “людське стадо”, виступав проти “рабської покори”, цинічно заперечував всі людські святині, і все одне – він не може не викликати поваги, хоча б через абсолютну відвертість своєї творчості, яка пройшла шлях від пристрасного бунтарства до абсолютно байдужого ставлення до світу через спустошеність душі.____
Основні мотиви та образи лірики Байрона, жанр ліро-епічної поеми у творчості Байрона
Основні мотиви та образи лірики Байрона, жанр ліро-епічної поеми у творчості Байрона
Лірика для його сучасників була яскравим втіленням нової, романтичної поезії. Предметом поетичного оспівування поет зробив власну душу. Така душевна відкритість, щирість, що була незвичним явищем у поезії до цього, дуже вразила сучасників і продовжує захоплювати читача й нині. Ліричний герой поезії Байрона відбиває світ думок і почуттів самого автора. Поет не намагається перевтілитися в когось іншого чи передати психологію іншої людини. Отже, у ліриці Байрона яскраво виражено суб’єктивне начало. Ліричний герой Байронових поезій має страдницьку душу. Не завжди причина журби чи розчарування визначається автором, і це надає поезіям нерідко відтінку загадковості, недомовленості, що притаманно романтичному мистецтву. Проте, поринувши у світ Байронової лірики, починаємо розуміти, що джерелом страждань є певна ідеальна причина — недосконалість життя, безнадія, бідування та скорбота народу, моральна нестійкість людей. Ліричний герой Байрона відчуває «світову скорботу», тому що жага життя, могутні сили, приховані в людині, не мають плідного виходу. Цей герой палко і щиро сприймає реальність, але сама реальність гнітить його. І він постає проти всього світу, відстоюючи своє право на внутрішню індивідуальну свободу, насамперед свободу почуттів. Таким настроєм пройнятий вірш «Душа моя похмура». Відчуття «світової скорботи» — головний мотив вірша. Ліричний герой звертається до співця з дивним проханням: заспівати таку пісню, щоб душа розридалась: «Я хочу сліз, бо серце розірветься від страждань». Ліричний герой розуміє, що позбавитися життєвих страждань він не зможе, а сльози, можливо, принесуть хоч на деякий час полегшення. Читаючи вірші Байрона, розуміємо, що він творив з єдиною метою — вилити переживання, які його переповнювали. У поезії «Хотів би жити знов у горах» звучить тема протесту проти загальноприйнятих норм моралі тогочасної Англії. Вірш написаний у вигляді внутрішнього монологу поета, де він пригадує роки свого дитинства, що минули в Шотландії біля підніжжя знаменитої величної гори Лох-на-Гар. Однак перед читачем не просто спокійні, приємні спогади про кращу пору людини. В поезії відчувається палке бажання поета порвати із звичним життям та людським оточенням і полинути до іншого світу. Поет порівнює свою душу з прип’ятим птахом, що прагне вирватись із пут марнославства, раболіпності, лукавства і облуди. Навкруги нього — духовна пустка: немає любові, «друзі розійшлись, як дим», а тих, з ким «інколи тамує келих скорботу й біль» поет не може назвати ні друзями, ні ворогами. Розвивається мотив романтичної «втечі від дійсності». Передусім це втеча зі світу реальності у світ мрій та спогадів. Це втеча із сьогодення у радісний світ дитинства. Це втеча із ворожого поетові людського оточення до світу природи. Творчість Байрона була новаторською. В ній містяться ідеї, які турбували сучасників і наступні покоління. Ліричний герой Байрона віддзеркалив основні проблеми свого часу. Література романтизму висунула свого героя, який найчастіше виражає авторське відношення до дійсності. Це людина з особливо сильним почуттям, з незрівнянно гострою реакцією на світ, який відкидає закони, яким підкоряються інші. Тому він завжди постає над оточенням, завжди самотній. Незадоволеність дійсністю, прагнення пізнати людей, життя, знайти в ньому своє місце, випробувати свої духовні можливості і сили — саме ці риси визначають романтичного героя.
Или скорей всего вообще не то
Провідні мотиви творчості Байрона
admin
Класицистичні погляди Байрона здаються несподіваними для поета, чиє ім’я увійшло в історію англійської і світової літератури як найбільш впливового виразника романтичного світогляду. У його «Щоденниках і листах» висловлено чимало міркувань про поезію і прозу як минулого, так і майбутнього, але думки ці такі ж суперечливі, як і сама постать великого майстра. А щоб хоч трошечки зрозуміти мотиви творчості поета, слід звернутися до його філософії. І в свою чергу самі філософські погляди Байрона викликали до життя шедеври його творчості.
А мотиви творчості англійського митця змінювались зі зміною його поглядів протягом усього життя.
Витоки літературних поглядів юного Байрона слід шукати в етичних і естетичних поглядах віку Просвітництва. Але цікавився він і зразками ліричної, епічної та драматичної творчості античних авторів, а в останні роки життя й творчістю італійських поетів раннього і пізнього Відродження, що не могло не відбитися на мотивах власної творчості, хоча сам Байрон не раз стверджував, що перевагу над поетами віддає історикам.
Літературні погляди молодого поета цілковито виявились у юнацькій збірці «Години дозвілля». Вірші, що увійшли до цієї збірки, були наслідувальними. Мотиви вольнодумства вимальовувалися розпливчасто, а роздуми про швидкоплинність дружби і кохання — меланхолійно. Найбільш типовими для цієї збірки стали спогади про дитинство. А перша сатирична поема «Англійські барди і шотландські спостерігачі» не свідчила про оригінальність поглядів щодо призначення мистецтва і митця.
Але позиція молодого Байрона щодо цієї теми зберігається і в більш пізні періоди його творчості. Усе своє життя він дотримувався класицистичної теорії мистецтва і розуміння завдань поета. Деякі ранні твори поета було видано лише після його смерті. Серед них сатира «Прокляття Мінерви», в якій поет водночас звинувачував тих, хто грабував народ Греції, і прославляв античні шедеври священного храму в Афінах. Отже, високі громадянські і політичні мотиви властиві навіть ранній творчості Байрона. І лише поема «Паломництво Чайльд Гарольда» стала новим етапом у творчості Байрона. Адже в ній через внутрішній світ персонажа й автора розкриваються і героїка давніх та нових часів, і трагічні проблеми сучасності. Дотримуючись «високого» стилю, віддаючи перевагу абстрактним і піднесеним образам, Байрон надає своїй поемі такого особисто-пристрасного тону, що доля особистості почала розглядатись як частина всесвітнього процесу. Тож поему «Паломництво Чайльд Гарольда» можна розглядати як новий художній порух епохи класицизму.
Лірика зрілого поета набула характеру сповіді, а у східних поемах вилилась у тугу поета, у його обурення проти лицемірства та тупості, які в епоху реакції принижували гідність людини.
Ворожнеча зі світом героїв східних поем Байрона набула нового філософського осмислення у швейцарській драмі «Манфред». Трагедія графа Манфреда викликана не стільки зіткненням із людьми, яких він зневажає, не стільки крахом кохання, скільки тим, що сам він не витримує власного морального суду. Трагічними для нього стають не обставини, які оточують, а його власні почуття.
Але найбільш плідним став «Італійський» період творчості Байрона. Він вражає нас патетикою четвертої пісні «Чайльд Гарольда», «Одами до Венеції», «Скаргами Тассо», бешкетними пародійними октавами «Беппо» і «Дон-Жуана», урочистими терцинами «Пророцтва Данте» і невимушеністю ліричних віршів, класицистичними трагедіями і романтичними містеріями, віршованою повістю «Острів», прозовими трактатами.
Певно, це був період свідомих пошуків, націлених на остаточне вирішення питання про призначення поета у сучасному світі:
Чого ми хочемо від слави? Щоб сповнить Листок непевного паперу, мудра хіть! Силкуємось зійти в жару, в самообмані На гору, хоч її вершина й у тумані. Про се поет свою півношницю-свічу Знай палить, і герой вбиває досхочу, Як же потліє все,— мов на одну досаду, Зістанеться ім’я… Герої Байрона мають відбиток душевної величі, самовідданості і внутрішньої складності, властивих прославленим персонажам Шекспіра. Навіть у класицистичній за своїми засобами сатири «Бронзовий вік» Байрон зображує могутній і сповнений протиріч образ Наполеона, близький великим злодіям і честолюбцям шекспірівських трагедій.
Саме в «Дон-Жуані» Байрон виступає суддею моралі і суспільних відносин, виражає своє уявлення про батьківщину, «тюремщицю народів», «напівпедантичну-напівкомерційну» країну, правлячі кола якої силяться надати своїй користолюбній політиці високого морального та релігійного значення.
Я думаю, що все розмаїття творчості Байрона відбиває його прагнення до гармонійного і прекрасного ідеалу мислителів минулого. Але дійсність, у якій жив поет, не могла стати підґрунтям для пошуків подібного ідеалу ні в житті, ні в мистецтві. Тому відчуття нездійснених пошуків і стали причиною дисгармонії як у світобаченні Байрона, так і в протиріччях мотивів його творчості.
http://ukrtvory.ru/providni-motivi-tvorchosti-dzh-bajrona.html
Творчість Дж.Г. Байрона.
ДЖОРДЖ ГОРДОН БАЙРОН – великий англійський поет, зачинатель так званої байронічної течії в європейській літературі. ХІХ ст..
• Лондонський період (1807-1816 рр);
• Італійський період (1817-1824 рр.)
Перший період– це час романтичної слави, роки успіху, що виявилися для поета справжнім випробовуванням. У 1812 р. виходить поема Байрона «Паломництво Чайльд-Гарольда» з підкреслено бойовим наступальним характером. Стиль її – ораторський. Поема наповнена окликами, прямими звертаннями до читача.Чайльд Гарольд не може знайти собі місця в тій духовній і політичній атмосфері яка склалася в 20-х роках ХІХ століття. Йому не мила рідна земля, але й ті країни, які він проїзжає, так само надто далекі від ідеального ладу. Португалія та Іспанія постають перед очима Гарольда мимоволі наполеонівськими військами. Греція пригноблена Османською імперією. З протесту цих народів проти неволі постає політична лінія поеми. Політична тема перших двох пісень розкриває думку і почуття, позицію самого Байрона в історичній та суспільно-політичній ситуації кінця наполеонівського володарювання. Це позиція заперечення. Байрон кипить гнівом,обурюється занепадом, недвозначно закликає народ до боротьби. Особливо різко ці заклики звучать у другій пісні. Адже Греція сприймається в романтичному ореолі, як край поетів і героїв, батьківщина муз, мудрості,божественної мови. Ярмо, в якому опинився грецький народ, нестерпне Байронові як особистий біль, власна рана.
Центральною темою поеми є національно-визвольна боротьба європейських народів. Звісно, що з нею тісно пов’язані теми патріотизму, війни та миру.Тому справднім героєм перших пісень «Паломництва Чайльд-Гарольда» є герой – борець за національну свободу народів Іспанії, Греції та Албанії.
Поема завершується символічною картиною безкрайнього, вічно змінюваного і завжди незмінного моря – безпосереднього свідка нескінченого кругообігу історичного життя людства.
Саме в ці роки (1813-1816) Байрон створив цикл поем, так званих східних або романтичних, що розробляють уже знайдений у «Чайльд-Гарольді» новий жанр лисичанської поеми, що складно вибудовує відносини між автором і героєм. Героєм «Східної поеми» Байрона є бунтар – індивідуаліст, який заперечує всі закони свого суспільства, повстає проти людей і Бога. Це типовий романтичний герой, якого характеризують винятковість особистої долі, сильна пристрасть, трагічна любов. У героях східних поем чичаті впізнають самого Байрона, вони увібрали у себе різноманітні романтичні риси, ніби розчинившись в образі самого поета. Отже байронів герой – це зневірена людина, яка гордо ненавидить суспільство, яке відвернулось від неї, і мстить цьому суспільству.
Тиражування цього героя, масове наслідування його в житті і літературі створили течію «байронізм» -- неприйняття буржуазних форм існування, процес проти бездуховності нового світу, проти тиранії, пригнічень. Прицьому Байрон не був ні прибічником мас, ні оптимістом. Його рішучість боротись самостійно, навіть якщо не має надії на перемогу, тільки міцніє.
До цього циклу відносяться такі лірико-епічні поеми: «Гяур» (1813), «Абідоська наречена» (1813), «Корсар» (1814), Лара (1814), «Облога Коринфа» (1816), «Паризина» (1816). «Мазепа» (1818) і «Острів» (1823) створені трохи пізніше.
У новому циклі події в основному відбуваються на Близькому Сході або на Півдні Європи,здебільшого у Греції. Автор трохи відступає в тінь із більшою чи меншою послідовністю розповідає історію свого героя, історію, у якій майже завжди центральним є любовний епізод.
Загальні особливості «східних поем»:
• є певний сюжет, розповідається історія , часто уривчасто, з недомовками;
• місце дії зображено досить узагальнено, хоча Байрон побував у місцевостях,ю котрі змальовує
• значна роль відводиться картинам природи (образи моря, скель, дерев, різнобарвних квітів тощо);
• розповідь будується з окремих епізодів найдраматичнішого характеру так, що пізніші події згадуються перед більш ранніми;
• недомовленість, пробіли в біографії центральних персонажів, глухі згадкі про якісь страшні, трагічні події в їхньому минулому створюють ореол загадковості, віщують нещастя;
• майже в усіх поемах головні персонажі (носії зла) гинуть чи вмирають віддушевного болю;
• головний персонаж повстає проти людей і Бога: руйнує чужу долі, розбиває серця тих, хто його любить, порушує суспільні закони і моральні норми;
• більшість образів змальованих автором так, що викликають подвійне почуття. Вони приносять страждання іншим, але трагічно страждають і самі.
Поема «Бепо» (1817р.) відкриває італійський період творчості Байрона В цей час була створена історична романтична поема «Мазепа» (1818р.), остайня про сильну особистість байронівського типу:її герой не вигадана загадкова постать, а видатна історична особа, яка попри всі випробування і страждання не впадає у відчай, а стає гетьманом України. Байрон з симпатією змальовує Мазепу, як людину сміливу і могутню, постать романтичну і титанічну. Звісно, твір Байрона – не історичне відтворення реальної постаті Мазепи, а поетичне уявлення про романтичну, сильну і переможну особистість. Починаючи з 1818 року, Байрон працює над своїм великим романом у віршах «Дон Жуан». Поет шукає нові можливості поєднання лірики і епосу, оновлення епічної форми, її осучаснення. У творі відображено сучасну Байрону епоху, глибоко і правдиво показано життя суспільства. . Образом Дон Жуана автор хотів показати природність людських почуттів. Природа все одно візьме верх над системою виховання — з одного боку, з іншого — Байрон хотів викрити "мішуру почуттів", якими колись жив, оспівуючи їх, завоював всеєвропейську славу романтика. "Дон Жуан" можна назвати "романом у віршах", де автор приходить до реалістичного осмислення "пристрастей і почуттів людських". Зрозуміти дійсність значить побачити її в розвитку - висновок, який вінчає шлях романтичної думки, що веде за межі романтизму. Емпіризм байронівської творчості привів його до подібного висновку.
Лірика: любовна – сфера особливо сміливого новаторства Байрона, твори сповнені живими почуттями, лірика складна, психологічна – "Прощання з дружиною", "Станци до Августи", ця лірика мала сповідальний характер; філософська – поет тяжіє до філософського узагальнення – "Манфред", "Темрява", опис зневіри в французьку революцію, ця лірика похмура, песимістична, багато звертань до античності – "Прометей"; політична – була дуже актуальною на той час і гостою, тому не публікувалась – "Пісня для Лудиті", "Пісня до Соліотів", твори присвячені Наполеону, в Байрона це романтичний герой – самотній вигнанець.
Драматичні твори: "Манфред", "Каїн".
