Братья Гримм внесли большой вклад и в развитие германской филологии: в 1819-1837 гг. вышла переработанная ими «Немецкая грамматика», а с 1852 г. начат выпуск академического «Словаря немецкого языка».
Одним из ведущих жанров в литературе позднего романтизма являлась литературная сказка, или фантастическая новелла. Любовь к этому жанру объяснялась в том числе убежденностью его представителей в способности именно сказок передавать таинственную суть бытия. Одним из самых известных авторов литературных сказок был Вильгельм Гауфф (1802-1827), характерной чертой творчества которого являлось причудливое сочетание восточных и немецких преданий и легенд.
Місце братів Грімм в історії німецької літератури. Брати Грімм (нім. Die Gebrüder Grimm, Якоб і Вільгельм Грімми) — німецькі вчені, представники Гейдельберзької школи, які найбільш відомі за публікацію збірок казок і їхніми працями в галузі мовознавства, що стосуються зміни звучання слів з плином часу (Закон Грімм). Брати Грімм почали збирати народні казки в 1807 році у відповідь на хвилю інтересу до німецького фольклору, яка постала з публікацією Ахима Людвіга фон Арніма і Клеменса Брентано колекції народних пісень нім. Des Knaben Wunderhorn («Чарівний ріг хлопчика») у 1805–1808 роках. На відміну від попередніх публікацій, брати Грімм намагалися не модернізувати мову оригіналів. В 1810 році Грімм підготували рукопис колекції декількох десятків казок, які вони записали, запросивши казкарів у свій дім. Хоч часто вважають, що вони збирали свої казки серед селян, багато з казкарів належали до середнього класу і навіть до аристократів, які розповідали казки, почуті від своїх слуг, а деякі з казкарів були з роду гугенотів і розповідали казки французького походження. У 1812 році брати опублікували збірник з 86 німецьких казок під назвою «Дитячі й сімейні казки» нім. Kinder-und Hausmärchen . В 1814році вони опублікували другий том з 70 казок. Брати Грімм написали двотомну роботу під назвою нім. Deutsche Sagen, яка включала 585 німецьких легенд, яка була опублікована в 1816 та 1818 роках. Легенди в книжці надані в хронологічному порядку історичних подій, з якими вони були пов'язані. Регіональні легенди в книжці надані тематично для кожної казкової істоти: карликів, велетнів, чудовиськ тощо без будь-якого історичного порядку. Ця книжка легенд не була настільки ж популярна, як книжки казок. Два томи казок Якоб і Вільгельм Грімм видали у 1812 і 1815 роках. Згодом книги витримали шість редакцій — казки зробили менш жорстокими, в них додали відсилання на християнські цінності, прибрали згадки про фей.[1] У всьому світі найвідоміший варіант казок від 1857. Зокрема, в першій редакції книги принцеса Рапунцель проводить ніч з принцом в замку і вагітніє, зла королева у «Білосніжці» — це власна мати головної героїні, а голодуюча мама маленьких дітей в іншій казці збирається їх вбити і з'їсти. Друге видання «Kinder-und Hausmärchen» у 1819-22 роках було розширене до 170 казок. Ще п'ять видань були опубліковані протягом життя братів, в яких деякі казки були додані або вилучені. У сьомому виданні 1857 року містяться 211 казок. Багато змін було зроблено після негативних критичних відгуків, особливо тих, хто стверджував, що не всі казки були придатні для дітей, не зважаючи на назву. Вони також критикували недосконалу німецьку мову казок. Ці видання, з науковими нотатками, — серйозні дослідження з німецького фольклору. Брати також опублікували нім. Kleine Ausgabe (малі видання), які містять збірки з 50 казок, безпосередньо призначених для дітей (на відміну від більш формальних нім. Große Ausgabe (великих видань). Десять «малих видань» були випущені в період між 1825 і 1858 роками. Брати Грімм не були першими серед тих, хто публікував колекції казок. Серед найвідоміших — французькі колекції Мішеля Олександра Ненашева 1697 року, хоч існує ряд інших, в тому числі німецька колекція Йоганна Карла Августа Мусауса, опублікована в 1782–1787 роках. Лінгвістика. На початку XIX ст., в якому жили брати Грімм, сучасної єдиної нації в Німеччині не існувало. Була конфедерація з 39-ти малого та середнього розміру німецьких держав, багато з яких було створено Наполеоном, коли він реорганізував Німеччину. В той час основним об'єднувальним фактором для німецького народу була спільна мова. Тому частково, те що спонукало братів в їх письмових роботах і в їх житті було прагнення допомогти у створенні німецької ідентичності. Робота над німецьким словником не дуже відома широкій громадськості за межами Німеччини. Цю 33-томну роботу й досі вважають стандартом німецької етіології. «Німецький словник», всупереч назві, — це фактично порівняльно-історичний
20:10:58
словник усіх германських мов. Робота розпочалась у 1838 році. До кінця життя брати завершили тільки розділи від літери «А» до літери «F». Робота залишалася незавершеною до 1960 року. Остаточно завершено та надано сучасного вигляду німецькими вченими лише в 1970-ті Перший німецький пересув приголосних — фонетично-морфологічний процес у розвитку германських мов, що полягав у зміні індоєвропейських приголосних. Вперше описаний Расмусом Раском, однак повністю сформульований і досліджений Якобом Гріммом, чиє ім'я в підсумку й отримав. Достеменно відомо лише, що перше пересування приголосних відбувалося в загальногерманську епоху, і тому обов'язково представлено у всіх німецьких мовах, живих і мертвих. Тому справедливим є твердження — якщо в індоєвропейській мові виявлено в повній мірі наявність переходу за законом Гріммів — мова належить до германської групи.
