Юридичне оформлення радянської державності на теренах України відбулося 10 березня 1919 р., коли III Всеукраїнський з’їзд рад у Харкові прийняв першу Конституцію Української Соціалістичної радянської Республіки, розроблену на основі конституційної моделі більшовицької Росії. Цей документ закріпив радянський лад в Україні, перемогу „диктатури пролетаріату”. Центральним завданням цієї диктатури Основний Закон УРСР ставив перехід від всевластя буржуазії до влади робітничого класу (до соціалізму). Скасовувалась приватна власність, декларувались демократичні свободи. Влада трудящих мала здійснюватись через систему Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Центральними органами визначено Всеукраїнський з’їзд Рад, Всеукраїнський ЦВК та Рада Народних Комісарів (уряд республіки).
У другій полвині 1919 р. у зв’язку із захопленням України військами Денікіна, УРСР тимчасово припинила своє існування.
Наприкінці 1919 року Червона Армія розгромила білогвардійські війська Денікіна, звільнивши від них територію України. Створений 11 грудня в Москві надзвичайний орган влади – Всеукраїнський революційний комітет, в міру звільнення української території, призначав ревкоми в губерніях, повітах і містах. На початку 1920 р. радянську владу на Україні було відновлено.
Проте загрозу для неї складали ще два ворожі вогнища:
– перше – в Криму, де була сконцентрована 150 тис. білогвардійська армія генерала Врангеля, який у квітні 1920 р. заступив на посту головнокомандувача збройними силами Півдня Росії А. Денікіна;
– друге – з боку Речі Посполитої. Між урядами УНР (С. Петлюра) і Польщі (Ю. Пілсудський) у квітні цього ж року було укладено Варшавський договір, який передбачав спільну боротьбу проти радянської влади на Україні і відновлення УНР на чолі з Головним отаманом С. Петлюрою (як своєрідну компенсацію за допомогу С. Петлюра віддавав полякам західноукраїнські землі, а також управління українськими залізницями, брав на себе утримання військ тощо). І лише після розгрому польсько-петлюрівських військ і заключення між Росією і Польщею в жовтні 1920 р. перемир’я (18 березня 1921 р. було підписано Ризький мир між Польщею, Російською Федерацією і Радянською Україною) та очищення впродовж червня-листопада 1920 р. українських земель (у т. ч. і Криму) від врангелівських військ, радянська влада остаточно укріпилася на всій території України, окрім західноукраїнських земель. Західна Україна увійшла до складу Польщі (Східна Галичина, Західна Волинь, Холмщина, Посяння, Підляшшя і Лемківщина), Чехословаччини і Румунії (Буковина). Отже, боротьба за незалежність України завершилась поразкою.
Причини поразки та значення української революції.
слабкість соціальної бази української революції: опора на селянство і на нечисленну інтелігенцію, недостатня підтримка української революції з боку міського пролетаріату і великих землевласників; малочисельність фахівців різних галузей управління (національна інтеліґенція становила лише 2 3% всього населення); зросійщення робітничого класу (серед промислових робітників українці складали лише 35%) тощо;
відсутність досвіду у керівників українського руху у питаннях державницьких справ, зовнішньої політики, фінансів, армії, церкви; суперечливість внутрішньої політики; неясність з вибором моделі державного управління; протистояння політичних лідерів; відсутність традицій (досвіду) збереження власної держави; незадовільність підготовки збройних сил та ін., відсутність добре організованої, матеріально-забезпеченої, регулярної армії і належного контролю за нею; недостатня відданість ідеї національної державності з боку революційних лідерів, їх соціалістична і переважно проросійська орієнтація; відсутність сильної української національно-демократичної партії, яка б об’єднала окремі політичні потоки в єдиному державнотворчому процесі; на національно – державницькій свідомості народних мас негативно позначилась понад 200-літня московська неволя; відсутність міжнародної підтримки, політична ізоляція. УНР так і не вдалося здобути визнання на міжнародній арені, отримати реальну політичну, матеріальну й моральну допомогу від інших країн. Зрештою, Україна зазнала прямої агресії з боку сусідів, у першу чергу, Росії та Польщі.
