Після повалення самодержавства в Росії на порядку денному постало питання про необхідність єдиного центру українського руху за ініціативи товариства українських поступовців (ТУП) 4 березня 1917р. представники українських партій і громадських організацій була утворена українська Центральна Рада (ЦР), провідне місце в якій зайняли (ТУП) і УСДРП.Головою Центральної ради було вибрано М. Грушевського.
Своєю метою ЦР оголосила державне самовизначення України.Утворення ЦР поклало початок Української Національно-демократичної революції. Хронологічні рамки березень 1918 -1920р. Умовно Українську національну революцію можна поділити на три доби:доба центральної ради,; доба Павла Скоропадського; доба директорії УНР Уже в перші дні свого існування центральна рада звернулась до українського народу з відмовою підтримати національну революцію і згортувати свої сили у боротьбі.Так як революція не була підготовлена і виникла стихійно, щоб надати їй відповідного напряму Михайло Грушевський пише ряд статей під назвою «Велика хвиля», в яких звертає увагу на ряд політичних моментів української революції.У квітні 1917р. в Києві було скликано конгрес, який мав виробити і затвердити основні лінії Української політики, цей конгрес надав ЦР законодавчих функцій і визначив структури ЦР – велика і мала рада і налічувала 150 чоловік. Скликання цього органу (конгресу) було великою подією в розвитку української революції. Він прийняв ряд резолюцій. Конгрес підтвердив що головою ЦР є М. Грушевський, а його заступниками Єфремов і Винниченко.До територіальної автономії України вороже поставилися окремі політичні партії і тимчасовий уряд Росії який надіслав дві телеграми центральній раді в яких заборонив скликання будь-яких з’їздів, але не дивлячись на це, в Україні було скликано два військових з’їзди, які підтримали ЦР.Таким чином Українська національна хоча і розвивалася стихійно, але мала конкретні завдання.
проголошення Української Народної Республіки
Продовжуючи розпочату в Петрограді справу, більшовики підняли повстання у Києві, захопили владу у Вінниці, Кам'янці-Подільському, Проскурові, Рівному, Луцьку, Староконстантинові та інших прифронтових містах. Більшовики намагалися ліквідувати зародки української влади, інтерпретуючи її, як дрібнобуржуазну, націоналістичну і ворожу українському народу. Вони не бачили іншого варіанта для України, як тільки бути частиною “єдиної і неділимої Росії”.
Центральна Рада розцінила дії більшовиків, як контрреволюційні і створила Комітет для охорони революції. Відповідно до постанови Малої Ради, Комітет мав право розпоряджатися всіма силами революційної демократії і йому підлягали, в порядку охорони революції, всі органи влади. У Центральної Ради виявилось достатньо сил, щоб узяти під свій контроль ситуацію в Україні і продовжувати свою державотворчу лінію.
7 (20) листопада 1917 р. УЦР ухвалила ІІІ Універсал, яким проголосила утворення Української Народної Республіки в складі Росії. Значне місце у ІІІ Універсалі займала програма соціально-економічних і політичних перетворень: скасування приватної власності на поміщицькі, удільні, монастирські та церковні землі і проголошення їх власністю трудового народу; встановлення 8 годинного робочого дня; запровадження державного контролю у промисловості; якнайшвидше досягнення миру; скасування смертної кари та амністія політв'язням; зміцнення і розширення прав місцевого самоврядування; закріплення загальнолюдських свобод: слова, друку, віри, зібрань, союзів, недоторканості особи й помешкання, можливості вживання національних мов; справедливе розв'язання національного питання і т.п. У документі була означена територія УНР у складі 9 губерній Волинь, Київщина, Поділля, Полтавщина, Чернігівщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму), Щодо приєднання до УНР частини Курщини, Холмщини, Воронежчини і суміжних губерній та областей, де більшість населення становили українці, то це питання переносилося на майбутнє і передавалося “зорганізованій волі народів”. Проголошуючи УНР, керівники ЦР, замість того, щоб остаточно відокремитися від Росії, закликали, щоб “уся Російська республіка стала федерацією рівних і вільних народів”. Подібно, керівники УЦР, із їх романтичними уявленнями і мріями про автономію, демократію та федералізм, виявилися неготовими до швидкого розвитку революційних подій. Відповідно, авторитет Центральної Ради, внаслідок шаленої агітації більшовиків та нерішучості у розв'язанні
основних соціально-економічних проблем, дещо підупав, але вона все ще зберігала міцну підтримку народних мас. Переконливим підтвердженням цього стали вибори до Всеросійських Установчих Зборів, які відбулися наприкінці листопада 1917 р.: більшовики одержали 10% усіх голосів, а українські партії есерів і соціал-демократів-понад 50%.
