Найголовнішою особливістю соціально-економічного розвитку Наддніпрянської України першої половини XIX ст. був занепад феодально-кріпосницьких відносин і зародження капіталізму. Ознаками цього періоду були:
- розвиток товарно-грошових відносин і проникнення капіталізму у сільське господарство;
- руйнування селянських господарств шляхом скорочення земельних наділів або переведення селян на місячну, що означало повну ліквідацію селянських господарств;
- занепад кріпосницької мануфактури й початок у 1830-1840 рр. промислового перевороту й завершення його у 60-80 рр. XIX століття.
Земля ставала об’єктом купівлі-продажу, аграрних відносин. Власниками землі стали купці, заможні міщани, багаті селяни. У 25 разів збільшились посівні площі Півдня внаслідок чорноморської колонізації.
Фабрики з найманою працею сприяли розвитку галузей промисловості, пов’язаних із видобутком корисних копалин, переробкою сільськогосподарської сировини. На Лівобережжі зароджуються металургійні підприємства, будуються перші цукроварні. На підприємствах обробної промисловості працювали 700 тис. робітників.
Розвиток торгівлі активізував процес буржуазної модернізації. Засновані міста Одеса, Херсон стали важливими портами обігу. Із 4 тис. діючих в імперії ярмарків половина відбувалася на українських землях. Купці збагачувались, нагромаджуючи капітал, пускали його в обіг.
У 1861р. ліквідоване кріпосне право, у 1864р. було проведено земську, судову, освітянську реформи. З 1870р. у містах вводилось самоврядування. Проведено реформи в галузі збройних сил та ін.
Незважаючи на свою обмеженість, непослідовність та половинчатість, реформи сприяли економічному розвитку українських земель, перетворенню їх в індустріальну базу імперії. Завершення промислового перевороту у 60-70-х рр. ХІХ ст. вело до промислового будівництва на Півдні, до формування нових промислових регіонів: Південного та Донецько-Криворізького. На початку XX ст. Донбас давав 70% усього вугілля імперії.
Іде концентрація виробництва та капіталу, виникають монопольні об’єднання \ Посилюється суспільна та політична активність нової верстви суспільства – підприємців (буржуа), найманих робітників. Напередодні Першої світової війни українські землі давали 26% загальноімперського прибутку, 50% якого осідало в центрі.
Ішов прискорений процес обезземелення та соціальної диференціації на селі. У 1914р. уже налічувалось 2 млн. малоземельних селян, їх наділ становив 2 десятини, а 50% із них не мали ні коня, ні корови. Українське село було у постійному соціальному напруженні, піднімалось на боротьбу.
