У 1722 р. Петро І скасував гетьманство і запровадив у Глухові т.зв. Малоросійську колегію, що складалася з 6 російських офіцерів на чолі з бригадиром С. Вельяміновим. Її завданням було наглядати за козацькою старшиною, вирішувати фінансові, судові, політичні та військові питання.
Протягом п’яти років своєї діяльності ( 1722 – 1727) колегія збільшила з України податки у 5 разів, добилася майже повного знищення “прежніх прав і порядків”, привела в “немалую ссору” народ і старшину. Намагаючись протидіяти російському централізму, козаки обрали наказним гетьманом чернігівського полковника Павла Полуботка. Головне своє завдання Полуботок вбачав в обмеженні влади малоросійської колегії та у пом’якшенні соціальної напруги у суспільстві.
У 1727 р. напередодні війни з Туреччиною було ліквідовано Малоросійську колегію і дозволено обрати гетьмана. Ним став 73-річний миргородський полковник Данило Апостол – рішучий прихильник автономії.
Після смерті Д. Апостола у 1734 р. гетьманство знову було відмінено, а замість нього створене “ Правління гетьманського уряду”.
Останнім гетьманом був Кирило Розумовський. Із зміною влади у Російській імперії гетьманування Кирила Розумовського виявилося останнім у довготривалому протистоянні козацької автономії із імперським центом. У 1764 р. гетьманство було остаточно ліквідоване.
Після ліквідації Гетьманщини, до управління Україною була покликана Малоросійська ІІ Колегія, що її очолив граф П. Румянцев, генерал-губернатор Малоросії.
У 1763 р. козацька старшина у Глухові затвердила програму дій задля збереження й розширення автономії. Від царського уряду вимагали підтвердження українсько-московоських договорів, а також установлення спадкоємності гетьманської влади у родині Розумовських.
Знищення Запорозької Січі (1775 р.).
Внаслідок чергової російсько-турецької війни 1768 – 1774 рр., Росія вийшла до Чорного моря і Запорозька Січ втратила своє стратегічне значення. Але, крім військових чинників, важливу роль у подальшій долі запорожців відігравали економічні й політичні розрахунки імперських чиновників: необхідно було розчистити дорогу для російської колонізації південних причорноморських земель, а також ліквідувати останній притулок пригноблених і непокірних.
4 червня 1775 р. війська генерала П.Текелії знищили Запорозьку Січ, а 3 серпня з'явився Маніфест імператриці про ліквідацію Січі і “самої назви запорозьких козаків”. Козаків переводили у розряд державних селян, військовий скарб та майно конфіскували, а територію Запорозьких вольностей включили до Азовської та Новоросійської губерній, пізніше Катеринославського намісництва. Останнього кошового П етра Калнишевського було ув'язнено на Соловках, де він провів понад 25 років у жахливих умовах одиночної камери.
