Колоніальна політика, яку проводила Річ Посполита стосовно України викликала загрозу етноциду і спричинила загальнонародний виступ, який переріс у національно-визвольну війну (революцію). ЇЇ причинами були глибокі суперечності у національно-релігійній, соціально-економічній, політичній, ідеологічній сферах тощо.
Майже все населення України, за винятком великих сполонізованих магнатів та шляхтичів, частини вищого православного духівництва, піднялося проти чужоземного гноблення. Це була визвольна, справедлива і загальнонародна війна, яка відповідала інте-ресам різних станів тогочасного українського суспільства. Основними рушійними силами були козацтво, селянство, міщани, дрібна і середня шляхта, нижче духовенство.
Очолив визвольну війну Богдан Хмельницький (1595-1657 рр.), який мав добру освіту, брав участь у боях проти турків і татар, був учасником козацько-селянських повстань, володів кількома іноземними мовами, зокрема й латиною. Добре був ознайомлений з устроєм, дипломатією, військовою тактикою європейських держав, Туреччини і Криму.
Засвоєння уроків іноземного і козацького воєнного мистецтва дало змогу підняти стратегію й тактику українського війська на значно вищий щабель. Від пасивної оборонної тактики Б.Хмельницький перейшов до активних, наступальних дій, нав’язуючи противнику місце й час битви. Завдяки блискуче налагодженій розвідці завдавав ударів зненацька, досить часто використовував обхід ворога із флангів. Саме гетьману належить видатна роль у створенні козацької артилерії й кінноти.
У початковому періоді національно-визвольної війни, заручившись підтримкою татар, повстанці у 1648 р. здобули блискучі перемоги під Жовтими Водами та Корсунем (травень) і під Пилявцями (вересень). Восени 1648 р. козаки здійснили визвольний похід в західноукраїнські землі, де взяли в облогу Львів та дійшли до фортеці Замостя. Однак згодом козацьке військо повернулося у Наддніпрянську Україну, не заливши залог у Галичині та Волині, що вважається однією з помилок Б.Хмельницького. Самого гетьмана у Києві урочисто зустрічали як народного вождя і визволителя від польської неволі.
У 1649 р. визвольна боротьба наростала. Під час Зборівського походу (улітку 1649 р.) лише підступна позиція кримських татар врятувала польську армію на чолі з королем Яном Казимиром від її повного знищення козаками. Дії татар, які були зацікавлені в обопільному знесиленні України й Польщі, примусили Б.Хмельницького погодитися на укладання Зборівської угоди (серпень 1649 р.), за якою козацький реєстр зростав до 40 тис. чол. Територію козацької України складали три воєводства: Брацлавське, Київське і Чернігівське. Шляхта одержала право повернутися до маєтків, селяни й міщани повинні були виконувати довоєнні повинності. Щодо питання про унію, то воно відкладалося до рішення сейму. Зборівська угода не влаштовувала ні українську, ні польську сторони, але відтепер на перше місце у діяльності Б.Хмельницького виходить розробка і реалізація державницької програми.
Польський уряд не міг змиритися із втратою важливих українських територій. На початку 1651 р. поляки розпочали наступ на Поділля. У червні 1651 р. відбулася найбільша у середньовічній історії битва під Берестечком. Вона розпочалася вдало для української армії. Але у вирішальний момент татари втекли з поля бою, оголивши лівий фланг. Значно погіршило ситуацію і те, що Б.Хмельницького, який подався за татарами, щоб переконати хана повернутися на поле битви, “союзники” затримали у себе і відпустили лише через 2 тижні. Козакам вдалося побудувати табір, котрий тримав оборону протягом 10 днів. Після цього під проводом І.Богуна була здійснена унікальна операція по виведенню війська та артилерії з оточення. Невмирущою славою покрили себе кілька сотень повстанців, котрі загинули, але дали змогу вийти українській армії з оточення.
Наслідком поразки під Берестечком стала Білоцерківська угода (вересень 1651 р.), яка обмежила територію української держави лише одним Київським воєводством. Реєстр зменшувався до 20 тис. чол. Пани одержали право повертатися до своїх маєтків, Б.Хмельницький підпорядковувався владі коронного гетьмана тощо.
Навесні 1652 р. українці здобули переконливий реванш у битві під Батогом (травень 1652 р.). За всю середньовічну історію Польща не зазнавала такого страшного розгрому. Загинула половина всіх гусарів Речі Посполитої. Перемога привела до скасування Білоцерківської угоди й відновлення на українських землях національних органів влади. Жванецька кампанія 1653 р. принципово не змінила загальної ситуації.
Найважливішою подією наступного періоду було підписання українсько–московського договору 1654 року.
Переговори із московським царем Олексієм Михайловичем проводилися майже від самого початку визвольної війни, але особливої актуальності для обох сторін вони набули у 1653 р.
На ту пору становище держави Б.Хмельницького було надзвичайно складним: 1) у 6-річній боротьбі проти Речі Посполитої ресурси українського народу значно виснажилися, натомість католицька Польща завжди могла розраховувати на підтримку Папи Римського і європейських держав; 2) союзники козаків – кримські татари у найвідповідальніші моменти українсько-польської війни, зокрема у битвах під Зборовим-Збаражем (1649 р.), під Берестечком (1651 р.), під Жванцем (1653 р.) та ін., послідовно відходили від союзницьких зобов’язань перед Б.Хмельницьким; 3) з провалом молдавського (дунайського) напрямку зовнішньополітичної діяльності уряду Б.Хмельницького виникла небезпека оформлення ворожої коаліції у складі Польщі, Валахії, Трансільванії й Молдавії.
Ці та інші обставини примусили гетьмана шукати іншого, надійнішого союзника, ніж татари. Такими союзниками могли стати Османська Порта і Московське царство. До речі, за певними даними, Б.Хмельницький не лише мав наміри, але й насправді визнав турецьке підданство, що особливо стурбувало московського царя. Восени 1653 р. Москва визначилася у своїй політиці щодо Речі Посполитої та Війська Запорозького і відправила в Україну посольство на чолі з боярином В.Бутурліним.
Переяславська Рада (8 січня 1654 р.). Місцем переговорів гетьман визначив Переяслав. Тут відбулося декілька козацьких нарад і козацько-московських зустрічей. Радянська історіографія дотримувалася фальшивої інтерпретації переговорів у Переяславі і пізнішої присяги українців перед Бутурліним; на основі повідомлень останнього, усе змальовувалося у найвигідніших для Москви кольорах “безконфліктності”, “добровільності” і “всенародності”.
Насправді, неприємні інциденти переслідували московське посольство від самого початку його подорожі в Україну. А безпосередньо у день Переяславської ради, яка, звичайно, не була і не могла бути “всенародною”, переговори майже зірвалися, бо московська сторона відмовилася присягати від імені царя в Успенській церкві у тому, що він не буде порушувати прав і вольностей України. Пізніше деякі козацькі полковники (наприклад, Іван Богун), певна частина міщан і духовенства (зокрема, київський митрополит Сильвестр Косів) відмовились від присяги на вірність царю. У деяких поселеннях, наприклад, у Чорнобилі, доводилося застосовувати силу.
“Березневі статті” (1654 р.) та їх наслідки. Внаслідок переговорів і підготовки відповідних документів у березні 1654 р. у Моск-ві був укладений українсько-московський договір, що отримав наз-ву “Березневі статті”. Оригіналів цих документів не знайдено. Збереглися тільки їх московські копії та чернетки.
Згідно з “Березневими статтями”, Україна зберігала республіканську форму правління та полково-сотенний устрій; незалежність у проведенні внутрішньої і зовнішньої політики (крім прямих контактів з Туреччиною і Польщею); козацький реєстр встановлювався у 60-тисяч; визначалася плата старшині і козакам і т. п.
Вчені по-різному оцінюють Переяславський договір: унія; васалітет; протекторат; військовий союз; приєднання, возз'єднання тощо. Підписуючи договір, кожна із сторін вкладала в нього свій зміст: українська сторона, визнаючи зверхність Росії, сподівалася на розбудову власної держави; російська - вважала його узаконеною формою залежності України.
Царська влада, виходячи із власного бачення домовленостей, почала ставити свої гарнізони в українських містах та підпорядковувати собі землі, відвойовані у Польщі під час кампаній 1654–1655 рр., а згодом підписала у листопаді 1656 р. без погодження з козаками Віленське перемир'я із Польщею та оголосила війну Швеції.
Восени 1656 р. відбулося три старшинські ради, на яких козаки вирішили, не пориваючи союзу з царем, шукати інших союзників та захищати інтереси України від будь-яких посягань. На основі цих рішень Гетьман розпочав створення антипольської коаліції держав у складі Швеції, Трансільванії, Бранденбургу, Литви.
Союзники під проводом Трансільванського князя Д'єрдя (Юрія) ІІ Ракоці розпочали військові дії і навіть захопили Варшаву, але в цілому похід виявився невдалим. Територіальні претензії нових союзників на західноукраїнські землі, а також неузгодженість дій перекреслили перемоги, здобуті безпосередньо на території Польщі. Це прискорило смерть Б.Хмельницького влітку 1657 р., що у свою чергу стало головною причиною того, що побудова Української держави залишилася незавершеною.
Державотворча діяльність Богдана Хмельницького. Видатним явищем національно-визвольної війни стало виникнення козацької держави, котра мала всі необхідні атрибути функціонування.
На чолі козацької держави стояв Гетьман, котрий скликав ради, відав фінансами, керував військом, проводив дипломатичні зносини з іншими державами. Б.Хмельницький провів поділ країни на полки й сотні, які стали територіальними одиницями управління.
Полковники, сотники і отамани здійснювали не лише військову, а також цивільну владу у своїх районах. Вони розпоряджалися усім земельним фондом, який складався з колишніх королівщин та земель, залишених шляхтою. Переважна частина цих земель розподілялась між козаками, які за службу не одержували платні грішми. Полковники також організували фінансову справу на підлеглій їм території. Державний скарб поповнювався за рахунок ярмарків, млинів, винокурень, броварень, корчмів тощо. Повністю належали скарбові кордонні мита: “індукта” від ввезення товарів та “евекта” – від вивозу. У джерелах є згадки про карбування восени 1652 р. власної монети, однак самих монет не виявлено.
Українська держава мала кордони, укріплені військовими заставами. Перевага козацької адміністрації проявлялася і в тому, що всі накази зі столиці Чигирина дуже швидко доводилися до віддалених місцевостей та виконувалися без затримки.
При гетьманові знаходився найвищий суд, який розглядав апеляції, що надходили від полкових і сотенних судів, а також деякі справи, з якими прохачі йшли просто до гетьмана. Для вирішення особливо важливих справ могли створюватися окремі судові комісії. На місцях кожен стан мав свій суд, але на першому місці стояли козацькі суди. Останнім підлягали не тільки козаки, але також міщани й селяни, особливо за вбивство, розбій, крадіжки тощо.
Держава Богдана Хмельницького мала міжнародне визнання, вона була визнана багатьма європейськими країнами. Очевидці свідчать, що в гетьманській столиці одночасно перебували посольства Австрії, Трансільванії, Московії, Туреччини, Криму, Польщі, Венеції, Швеції та інших держав. У свою чергу, українські посольства відправлялися в іноземні
