Пересо́пницьке єва́нгеліє — визначна рукописна пам'ятка староукраїнської мови та мистецтва XVI століття. Один із перших українських перекладів канонічного тексту четвероєвангелія. Один із символів української нації.
Появу книги фундувала волинська княгиня Анастасія Юріївна Заславська .
Відомо, що над перекладом і переписуванням євангелія працював Михайло Василієвич зі Сянока (Лемківщина). Крім нього, в записі до книги згадується ще архімандрит Пересопницького монастиря Григорій, щоправда його роль у створенні книги залишається нез'ясованою.
Роботу над Євангелієм розпочали 15 серпня 1556 р. у Свято-Троїцькому монастирі (нині місто Ізяслав Хмельницької області), завершили — 29 серпня 1561 р. в Пересопницькому монастирі.
Вага книги — 9 кг 300 г.
Матеріал, виконання
Важливим аспектом цінності книги є художнє оформлення. Її орнаментація, створена в народному українському стилі, розміщення тексту, виписування кожної літери чітким гарним уставом свідчить про високий рівень майстерності українських переписувачів.
Євангеліє написане пізнім уставом на пергаменті чорним чорнилом і циноброю (червоною фарбою). У рукописі є ще «дробне» письмо, яким виписані всі приписки, післямови тощо.
У 2011 р. мистецтвознавець та художник Лев Скоп у своїй монографії[3], приписав авторство мініатюр і орнаментального оздоблення «Пересопницького Євангелія» майстра Федуска зі Самбора[4].
Історична реліквія
Сторінка з орнаментними прикрасами
Пам'ятка містить унікальний матеріал для вивчення історії української мови на всіх її рівнях та взаємодії народнорозмовних і книжних елементів в українській літературно-писемній мові XVI ст. У ній чітко проступають риси живої народної мови. На фонетичному рівні це наявність народнорозмовної фонеми И переднього ряду високого підняття, українські рефлекси ятя, перехід о, е в і в новозакритому складі тощо. На морфологічному рівні засвідчено велику кількість варіантів за рахунок закінчень, властивих живомовній практиці. Синтаксична структура виразно українська.
Мовознавче значення Євангелія
Книга свого часу стала дорогоцінним чинником утвердження живої української мови, бо з'явилась тоді, коли католицизм, що послуговувався латиною, підтримував колонізацію, тобто польське панство і короля, а православ'я з церковнослов'янською мовою, доповненою українськими народними елементами, стало релігією пригноблених верств українського народу. Боротьба між цими релігійними напрямами була, по суті, ідеологічною боротьбою. Для пригнобленої ідеології представники українського суспільства відчували потребу утверджувати живу українську мову в релігійних текстах. У той час здійснено чимало таких перекладів: Четія — 1489 р., Волинське Євангеліє — 1581 р., Крехівський апостол —XVI ст. та ін. Але найвизначнішою пам'яткою з мовного погляду став переклад канонічного Пересопницького Євангелія.
Особливості мови
Народнорозмовну лексику введено до тексту переважно за допомогою глос. Вони, як правило, ставляться поряд із словами оригіналу, але обрамляються «прямокутниками»; виписані «дробним» письмом. Це, здебільшого, старослов'янські слова (наприклад, «чресла» — стегна, «бдѣти» — не спати), але є українські глоси до українських же слів. Вони свідчать про пошуки наддіалектного слова, вироблення загальноукраїнської лексичної норми («стрѣху» — дах, «через збожя» — через оранку тощо).
На графіці рукопису позначився другий південнослов'янський вплив. Рукопис багато орнаментований: різнокольорові з золотом високохудожні мініатюри, заставки, ініціали, кінцівки з українськими мотивами.
Культурознавча парадигма Євангелія
Пересопницьке Євангеліє засвідчує загальний високий рівень української культури, що виявляється у справі книговидання, яка в той час була однією з найвагоміших у суспільному розвитку, у виконанні писемних форм, розміщенні тексту, способу перекладу, створенні так званих сумаріїв, у яких викладено зміст розділів, витворенні високої перекладацької стилістики і участі у творенні книги представників різних українських суспільних прошарків — монахів, селян, що годували молодняк для шкірок, ремісників, що виготовляли пергамент, відомих волинських меценатів — українських шляхтичів князів Заславських та Чарторийських.
Доля книги
З часу свого завершення пам'ятка зберегалася в Пересопницькому монастирі. З 1600 р. до 1701 р. історія її побутування невідома. 17 квітня 1701 р. гетьман України Іван Мазепа подарував її Переяславському кафедральному собору. З 1799 р. зберігалася в бібліотеці Переяславської семінарії, згодом — у Полтавській семінарії, в Полтавському історико-краєзнавчому музеї, в заповіднику «Києво-Печерська лавра». З 24 грудня 1948 року — у відділі (тепер інституті) рукопису Бібліотеки АН УРСР (нині Національна бібіліотека України ім. В.Вернадського), де й зберігається тепер.
Дослідження
Оригінал пам'ятки в бібліотеці Переяславської семінарії у 1830-х роках відкрив і ввів до наукового обігу визначний український вчений Осип Бодянський, який свого часу був учнем Переяславської семінарії. Нове повнокровне життя дала їй Інна Чепіга, старший науковий співробітник Інституту української мови, яка понад 20 років присвятила вивченню пам'ятки.
Факсимільні видання
Факсимільне видання Пересопницького Євангелія
У 2001 році Інститутом української мови НАН України здійснено факсимільне видання Євангелія із науковою обробкою — впорядкуванням, дослідженнями, словопокажчиками, загальний наклад книги склав 500 примірників.[5] Із 700 сторінок опублікованої книги транслітерований текст займає 270, решту сторінок присвячено дослідженням. Дослідники виробили спеціальну систему для передачі виносних літер, різних діакритичних та синтаксичних знаків, відчитання відповідних слів.
Вдруге факсимільне видання Євангелія здійснено 2008 року Українською православною церквою (Московського патріархату), видавничим домом «АДЕФ-Україна». Наклад — 1000 примірників[6].
9 листопада 2010, в День української писемності та мови, на виробничому комплексі видавничого дому «АДЕФ-Україна» (м. Буча) в урочистій обстановці надрукували 1-й аркуш видання «Пересопницьке Євангеліє. Витоки та сьогодення» (загальний обсяг — понад 1800 сторінок; наклад — 200 примірників). У книзі художньо поєднані зменшені зображення оригінальних текстів, доповнені транслітерацією та сучасною українською мовою[7].
28 травня 2011 в рамках міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» відбулася презентація видання «Пересопницьке Євангеліє. Витоки і сьогодення» — перекладу Пересопницького Євангелія на сучасну українську мову, виданого видавничим домом «АДЕФ-Україна».
Роль Євангелія в офіційному церемоніалі
Починаючи з 1991 року, стало традицією під час присяги Президента на вірність народові України поряд з Конституцією України та Актом проголошення незалежності України класти Пересопницьке Євангеліє як найдорожчу духовну святиню.
