пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Ф.Ніцше «Як казав Заратустра»

Фрі́дріх Ві́льгельм Ні́цше  — відомий німецький філософ, психолог і класичний філолог, представник ірраціоналізму.

Так казав Заратустра. Книжка для всіх і ні для кого (нім. Also sprach Zarathustra: Ein Buch für Alle und Keinen) — філософський трактат Фрідріха Ніцше, написаний у 1883-1885 роках, зміст якого обертається навколо ідей вічного повторення, «смерті Бога» та пророцтва про надлюдину. Головний персонаж — переосмислений Ніцше пророк зороастризму Заратустра, що повертається з проповіддю до людства після тривалого усамітнення в горах.

Головна думка твору – «Людина – це те, що треба подолати». Не розвинути, не зберегти, не примножити, не зрозуміти чи ще щось. Ні – подолати, згубити, щоб створити місце для надлюдини – тієї, що прийде, але ще в дорозі. «Я ходжу серед людей, як серед уламків майбутнього», - говорив Заратустра. "Майбутнього, в якому пануватиме надлюдина", - це вже додаю я.

       Заратустра мандрував і жив самітником у горах, бо саме самотність проголошував передумовою будь-яких перетворень. «Бурю приносять щонайтихіші слова. Світ перевертають в інший бік думки, що приходять на голубиних лапках». Людей вважав купкою блазнів, місце яким – на торговищі, де й можна побачити їхню справжню суть. «Воістину, людина – брудний потік. Треба бути морем, щоб прийняти в себе брудний потік і не стати занечищеним».

       Як і людину, Ніцше критикує державу, бо вона – найхолодніша з усіх холодних потвор. Створена людьми і на подобі людей «…холодно бреше вона, і ця брехня виповзає з вуст її: - Я держава, і є народ». «Всі хочуть допастися до трону – вони схибнулися на цьому, ніби на троні щастя сидить! Нерідко на троні нечисть сидить, а часто й сам трон стоїть у нечисті». Ніцше критикує не саму владу як таку, не прагнення її здобути, а те, якою вона є в людей та ті способи, якими вони її досягають. Найгірше ж, стверджує автор устами Заратустри, коли на чолі держави – неук, блазень, людина, що не здатна вести народ вперед, бути його моральним поводирем та учителем. «На світі немає більшого нещастя, ніж коли можновладний не є водночас і першою людиною. Тоді все стає облудним, кривим і потворним. А якщо він узагалі останній і більше скидається на тварюку, ніж людину, тоді потолоч дедалі набиває собі ціну, а відтак навіть її чеснота подає свій голос: «Дивіться, тільки я єдина – чеснота!».

       Людина, що живе в такій державі – апогей безглуздя, безглуздя, яке створив Бог і яке колись, можливо, було гідною людиною. Тепер же ця людська гідність десь поділася, залишилася лише людина – найзажерливіший хижак. Тому й Ніцше стверджує, що Бог помер. Інакше він би щось змінив, зупинив руйнівні метаморфози. З іншої сторони: чи існував Бог взагалі? Бо «…втома, що хоче одним стрибком – стрибком у смерть – осягнути все, жалюгідна невідома втома - ось що породжує богів та потойбічні світи». Про яку втому йдеться – втому від думок, розмірковувань над тим, хто така людина, яка її суть і призначення, що таке життя і для чого воно потрібне, чи втома від чогось іще – питання відкрите. В будь-якому випадку суть слів Ніцше очевидна: якщо Бог і існував, то людина створила його собі сама.

       Проблема в тому, що скільки б боги не вмирали, люди створюватимуть собі нових. Про це показово свідчить уривок із тексту, де так звані послідовники Заратустри, зібравшись якось у нього в печері, почали молитися ослу. Осел став новою подобою Бога, бо ж «Бог – це дух» - хтось заперечуватиме? «Краще молитися Богові в подобі осла, ніж без ніякої подоби», - стверджуватимуть люди. На що Заратустра відповість: «Померли всі боги; тепер ми хочемо, щоб жила надлюдина».

       Надлюдина Ніцше – ідеал, до якого треба прагнути звичайній людині у своєму розвитку. Це персонаж, вільний від всіляких забобонів,стереотипів і релігійних догм.  Це мета, а міст на шляху до неї – людина, яку треба подолати.

       З ідеєю надлюдини тісно пов’язана й ідея «вічного повернення», висловлена в останніх рядках трактату: «Чи хотілося вам двічі прожити одну мить, чи казали ви коли-небудь: «Щастя, яке ти мені любе! Затримайся на хвилиночку!» - отже, чи ви прагнули, щоб усе поверталося?

Все починається знову, все вічне, все сковане в ланцюг, все переплетене, все закохане, - якщо для вас це так, то ви любите світ».

 

       Сюжет надзвичайно простий. Філософ-пророк на ім’я Заратустра мандрує від міста до міста,  пропагує своє вчення про надлюдину, періодично усамітнюється в горах для роздумів, після чого знову повертається до людей зі своїми проповідями.

 

       Мова твору: надзвичайно складна. Трактат написано частково у прозовій формі, частково – у віршованій, де вірші – це проповіді Заратустри, алюзія на вчення пророка і реформатора давньоіранської віри Зороастра. Текст слабко структурований, тому його частини можна читати окремо, «забігати наперед» та «повертатися назад», комбінувати без втрати загального сенсу. Частини – це ніби пазли, цілісна картинка з яких складається лише після прочитання останнього речення. Мова метафорична, що значно ускладнює розуміння твору. Багато залежить і від самого читача – його інтелекту, поглядів, настрою.

 

Цитати, що запам´яталися:

* У них є те, чим вони пишаються. Але як вони називають те, що додає їм пихи? Вони називають це вихованням, освітою, - ось що різнить їх від козопасів.

* Ніхто вже не стає ні бідним, ні багатим – і те, і те завдає надто багато клопоту. А кому ще охота владарювати? А кому ще охота коритися? І те, й те завдає надто багато клопоту.

* Нема пастиря, є лише отара. Кожен хоче рівності, всі рівні, - хто має іншу думку, той сам іде в божевільню.

* «Заприсягаюся честю, друже, - відповів Заратустра, - немає нічого, про що ти кажеш, - ні чорта, ні пекла. Твоя душа помре ще скоріше, ніж тіло, - не бійся ж нічого!».

* Спати – не проста штука: для цього потрібно цілий день не втрачати пильності.

* Шануй владу й виказуй покору, якщо навіть та влада крива… Хіба я винен, що влада полюбляє криві стежки?

* Кого огортає полум’я ревнощів, той, немов скорпіон, зрештою повертає отруйне жало проти самого себе самого.

* Я повірив би в Бога, який вміє танцювати.

* Убивають не гнівом, а сміхом.

* Це дерево росте самотою тут, на горі, піднеслося воно високо над людиною й звіром. І якби воно захотіло сказати щось, то не мало б нікого, хто б його зрозумів, - так високо виросло дерево.

* Я бачу багато солдатів – хотілося б мені бачити багато воїнів.

* Вороги ваші мають бути гідні ненависті, а не самої зневаги. Своїм ворогом ви повинні пишатися – тоді успіхи вашого ворога будуть і вашими успіхами.

* Твій друг повинен бути тобі ще й найкращим ворогом.

* Ти раб? Тоді ти не можеш бути другом. Тиран ти? Тоді ти не можеш мати друзів.

* Надто довго у жінці чаївся раб і тиран. Тому жінка не здатна на дружбу: їй відома дише любов.

* Досі були тисячі цілей: адже живуть тисячі народів. Лише кайданів на тисячі ший бракує, бракує одної мети. Людство ще не має мети.

* Найнебезпечнішим ворогом, який тобі може трапитися, завжди будеш ти сам; сам на себе чатуєш ти в лісах і печерах… Ти будеш собі і єретиком, і чаклуном, і ясновидцем, і одержимим, і скептиком, і нечестивцем, і лиходієм.

* Справжній чоловік поривається до небезпеки і гри. Тому й прагне він жінки як найнебезпечнішої іграшки.

* Не тільки розум тисячоліть – і безум тисячоліть проривається з нас. Небезпечно бути спадкоємцем.

* Погано віддячує своєму учителеві той, хто назавжди лишається тільки учнем.

* Надто далеко я залетів у майбутнє: жах заполонив мене. Я озирнувся навкруги: леле! – час був моїм єдиним сучасником.

* Найбільша дурниця в світі – кидати сіль у море, а обеліски – в болото.

* Найвидатніші події – це години не найдужчого галасу, а найглибшої тиші.

* Хто не хоче серед людей загинути від спраги, повинен навчитися пити з усіх склянок; хто хоче серед людей залишитися чистим, повинен уміти вмиватись і брудною водою.

* Рідко подибуєш тут справжнього мужа: отож їхні жінки стають мужоподібними. Адже жінку в жінці звільнює тільки той, кому не бракує мужності.

* В одного самотність – це втеча недужого, а в другого – втеча від недужих.

* Де вже несила любити, там слід – обминути.

*  Те, що вчора було не по зубах навіть часові,— сьогодні обсмоктане й обгризене звисає з пащ у сучасників.

* Хто хоче навчитися літати, спершу мусить навчитися стояти, ходити, бігати, лазити і танцювати – нараз літати не навчишся.

* Саме душа, що може підійматися найвище, може й опускатися найнижче.

* У кожної душі – окремий світ, для кожної душі будь-яка інша душа – потойбічний світ.

* Колись диявол сказав мені таке: «Навіть у Бога є пекло: це його любов до людей». А недавно я чув, як він сказав: «Бог мертвий; через своє співчуття помер Бог».

* Тільки той, хто знає, куди йому треба, знає також і те, який вітер для нього сприятливий і попутний.

* Якраз найменшого, найтихішого, найлегшого – шурхоту ящірки, вітерцю, подиху, миті – досить для найбільшого щастя.

* Коли хочете піднятися вгору, покладайтеся на власні ноги! Не дозволяйте себе нести, не сідайте на чужі плечі й голови.

 

       Вирок: Якщо десь і є список «творів всіх часів і народів», то я б без вагань вписала туди філософський трактат Ніцше «Так казав Заратустра». І не тому, що він мені так сподобався, якраз навпаки – до кінця зрозуміти його мені так і не вдалося. Швидше тому, що ідеї, викладені в ньому – настільки глибокі, незвичайні, сумбурні, сміливі, що вивчати їх доведеться не лише нам і нашим сучасникам, а й наступним поколінням.


10.01.2017; 17:14
хиты: 111
рейтинг:0
Гуманитарные науки
философия
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь