Авре́лій Августи́н Іппонні́йський або Блаже́нний Августи́н (нар. 13 листопада 354, Тагаст, Нумідія — пом. 28 серпня 430, Гіпон Регій) — християнський теолог і церковний діяч, головний представник західної патристики, єпископ міста Гіппон Регій (сучасна Аннаба, Алжир), родоначальник християнської філософії історії.
Аврелій Августин створив онтологічне вчення про Бога як абстрактне буття, наслідував неоплатоністську онтологію, виходив не з об'єкта, а від суб'єкта, від самодостатності людського мислення. Буття Бога, згідно із вченням Августина, можна вивести безпосередньо із самопізнання людини, а буття речей — ні. Психологізм найбільше проявився у його вченні про час як сутність, що не може існувати без душі, яка пам'ятає, чекає, споглядає дійсність.
Сповідь (лат. Confessiones) — це назва автобіографічної праці Блаженного Августина, що складається з XIII книг, написаних латиною у проміжку між 397 та 400 роками н.е.
Книга змальовує грішну молодість Августина і його навернення в християнство. Вона часто вважається найпершою автобіографією коли-небудь написаною на Заході. Книга слугувала зразком для християнських письменників протягом наступного тисячоліття, зокрема у добу середньовіччя. Це неповна автобіографія, адже вона була написана Августином на початку 40-х років його життя. Він після цього ще довго прожив і написав ще одну фундаментальну працю («Про Град Божий»). Книга, проте, дає цілісні свідчення про розвиток його мислення і є найповнішою письмовою згадкою про окрему людину з ІV і V століть. Це важливий богословський твір, що вирізняється духовними роздумами та усвідомленнями.
У своїй праці св. Августин пише про те, наскільки він шкодує, що вів грішне та аморальне життя. Він кається у своєму послідовництву маніхейства та вірі в астрологію. Він пише про роль, яку відіграв Небрідій у допомозі переконати його в тому, що астрологія не тільки невірна, але й зла, та роль Св. Авмросія у його наверненні у християнство. Перші дев'ять книг є автобіографічними, а останні чотири несуть коментарний характер. Він сильно шкодує за свої плотські гріхи та пише про важливість сексуальної етики. Книга написана у формі молитов до Бога (звідки й назва) на основі Книги псалмів; з самого початку читаємо: «Ти створив нас для Себе, і не знає спокою серце наше, допоки не заспокоїться в тобі».[2] Вважається, що праця поділена на книги, які символізують різні аспекти Трійці та триіпостасні вірування.
Мета
«Сповідь» призначалась не тільки для заохочування навертання, вона також пропонувала настанови щодо того як навертати. Св. Августин екстраполює свій досвід так, щоб він відповідав подорожам інших. Він усвідомлює те, що Бог завжди захищав та направляв його на істинний шлях. Саме це й відображається у структурі твору. Августин починає кожну нову книгу своєї «Сповіді» молитвою до Бога. Наприклад, VIII і IX книги починаються такими словами: «Ти кайдани мої розірвав! Я жертву подяки Тобі принесу»[4]. Він не тільки прославляє Бога, але й наводить на думку, що Бог допоміг йому на шляху до спокути.
Написана після легалізації християнства, «Сповідь» датується епохою, коли мучеництво вже не загрожувало більшості християн, як це було раніше. Боротьба християн здебільшого несла внутрішній характер. Св. Августин чітко зображує свою боротьбу з життєвими пристрастями, наприклад хтивістю. Після Августинового навернення слідовало його висвячення у священики (391 р. н.е) та призначення на пост єпископа (395 р. н.е). Таке швидке сходження звісно визвала критикування Августина. «Сповідь» була написана між 397-400 рр. н.е., натякаючи на самовиправдання як можливої мотивації до праці. Словами «Я хочу творити правду в серці моїм перед обличчям Твоїм у сповіді і в писанні моїм перед обличчям багатьох свідків»[5] у 1 розділі X книги, Августин захищає себе не тільки перед критиками, але й перед Богом, у формі примирення.
Більшість відомостей про Августина ми дізнаємося безпосередньо з його ж творів. «Сповідь» Августина надає важливі відомості про перші 33 роки його життя. Августин зображує себе не як святого, а як грішника. Гріхи, що в них зізнається Августин, відносно мізерні та охоплюють його боротьбу з хтивістю, крадіжку груш у молодому віці, незначну брехню. Наприклад, у другому розділі IX книги Августин згадує як він вирішив почекати три тижні до осінніх канікул для того, щоб залишити посаду вчителя, не спричиняючи незручностей навчальному процесу. Він писав, що дехто «скаже, що він согрішив, дозволивши собі хоч одну годину залишитися на кафедрі неправди».[6] Р. С. Пайн-Коффін говорить, що Августин навмисно суворо інтерпритує своє минуле для того, щоб його аудиторія сприймала його як грішника, що був освячений Божим милосердям, а не як святу особу.[7]
Сама назва «Сповіді» вказує на те, що Августин писав не тільки для себе, але й для публіки. До потенційної аудиторії Августина належали християни, катехумени та представники інших вір. «Сповідь» була призначена для того, щоб заохочувати навернення у християнсво.
