Одним із центральних елементів філософування Сковороди є його вчення про дві натури і три світи. Ці ідеї — поділ усього існуючого на дві натури і три світи — не пов'язані причинно-наслідковим зв'язком, але і не відокремлені одна від одної.
Перший світ —макрокосм, або Всесвіт. Другий світ - мікрокосм, або людина.Третій світ - “символічної” реальності, як єднальної ланки між світом великим і малим. Найбільш досконалим зразком такої символічної реальності є, на думку Сковороди, Біблія. У свою чергу, кожний з цих світів складається з “двох натур” – тієї, що осягається почуттями (“тварь”, тварний світ) і невидимої (Бог). Саме у виявленні цієї невидимої “натури” за допомогою видимої і полягає головна проблема людського існування. А саме – у виявленні “внутрішньої”, “сердечної”, “єдиної” людини.Останнє створює істинну людину. Людина - це центр, у якому сходяться й набувають свого значення всі символи макрокосму та Біблії. Сковорода не намагався змусити людину остаточно відмовитись від однієї з натур на користь іншої. Справжня мета філософа, філософії, будь-якої людини полягає в тому, щоб узгодити ці дві натури і правильно спрямувати енергію їхньої взаємодії.Сковорода, на відміну від своїх західноєвропейських сучасників, намагався пояснити сутність людини не через пізнання природи, а через розуміння її зсередини. Процес самопізнання спрямований на збагнення в людині невидимої натури, що, по суті, є збагненням Бога. Із цим і пов'язане вчення Г.С. Сковороди про третій світ - світ символів, або Біблії. Світ символів, на думку філософа, є самостійною реальністю, яка забезпечує людині можливість досягнення Бога. Через цей світ Бог являється людині.Мета кожного символу Біблії - вести людину до пізнання невидимого. Таким чином, завдяки третьому символічному світу, невидимий світ перетворюється на видимий і стає можливим для сприйняття.
Це вчення виходило з обґрунтованої античними мислителями ідеї про єдність людини і всесвітньої космічної субстанції, згідно з якою людина розглядалася як малий світ, мікрокосм, який відтворює в собі, щоправда, у менш досконалій формі, усі особливості, властиві макрокосму.
