Синергетика — це теорія самоорганізації в системах різноманітної природи. Синергетика розглядає відкриті, нелінійні, відносно стійкі системи (системи - атрактори), здатні до самоорганізації.Найважливішою категорією синергетики є хаос, що відображає незалежність елементів світу, ступінь їх свободи. Хаос в синергетиці виступає як творець початку, конструктивного механізму еволюції, він є засіб об'єднання, ускладнення і гармонізації розвитку складної структури.Синергетика заснована на ідеях:
– цілісності світу і наукового знання про нього;
– нелінійності (багатоваріантності і незворотності);
– глибинного взаємозв'язку хаосу і порядку (випадковості та необхідності).
Основні синергетичні принципи:
1. Принцип самоорганізації систем. За цим принципом система розглядається як сукупність процесів, у ході яких створюється, підтримується, відтворюється чи вдосконалюється структура системи і які спрямовані на збереження її цілісності. Самоорганізація є атрибутивною властивістю всіх складних відкритих систем, незалежно від їх природи.
2. Принцип нелінійності. Цей принцип постає певним фундаментом синергетичної методології і радикально відрізняє її від інших, лінійних засобів пізнання. Нелінійність означає можливість неочікуваних змін напрямів розгортання процесів в організації. В складних нелінійних системах результат не обов'язково пропорційний докладеним зусиллям, а незначними зусиллями можна здійснити значні перетворення.
3. Принцип дії аттракторів. Під аттрактором в синергетиці розуміють відносно стійкий стан системи, який як би притягає до себе безліч "траєкторій" системи, що визначаються різними початковими умовами. Якщо система потрапляє в конус аттрактора, вона неминуче еволюціонує до цього відносно стійкого стану За своїм змістом поняття аттрактора близьке поняттю мети.
Перш, ніж застосовувати принципи синергетики, необхідно мати на увазі, що вони виявляються правомірними не для всіх без винятку систем, а тільки для тих. яким притаманні відповідні процесу самоорганізації характеристики, а саме:
• складність системи, тобто наявність великої кількості елементів і підсистем;
• нелінійність системи (як здатність до самодії), яка означає, що її розвиток майже не передбачуваний, кількість його варіантів більша, ніж у лінійних систем, оскільки малі впливи можуть спричиняти дуже великі наслідки і навпаки.
