Головне своє завдання філософія Нового часу вбачає в розробці та обґрунтуванні методів наукового пізнання. На цій основі формуються в філософії ХVІІ ст. два протилежні напрямки: емпіризм та раціоналізм.Емпіризм – філософська концепція, яка має на увазі те, що основою всіх пізнань є досвід. Прихильники цієї течії вважають, що в розумі немає ніякої сили, а сила – лише в знанні, чуттєвому досвіді. При цьому розрізняють емпіризм ідеалістичний, де досвід представляється в якості сукупності уявлень і відчуттів, і матеріалістичний, де за джерело чуттєвого досвіду приймається зовнішній світ.
Раціоналізм – філософська концепція, під якою мається на увазі, що основа і буття, і пізнання – це розум.Найважчою для обох філософських концепцій була проблема природи і походження непочуттєвих складових свідомості – ідей і пояснень факту їх наявності у складі пізнання. Раціоналісти зверталися до вчення про те, якими вродженими властивостями нашої свідомості ми володіємо. Більшість її непочуттєвих елементів виникають з властивостей самої людської свідомості. Вона як би існує в якості самостійного світу і може функціонувати і розвиватися без звернення до світу зовнішнього. Таким чином, представляється можливим мати адекватне знання про реальність, а умови для його виникнення – це здатність витягувати і обробляти за допомогою однієї тільки логіки всі ідеї і знання про зовнішній світ. Висновки ж емпіричної теорії прямо протилежні раціоналізму. Так, знання виникає поза суб’єкта, його джерела – це відчуття, а результат – обробка матеріалів та інформації, які подаються органами чуття. Розум, вважають емпірики, звичайно, бере участь в обробці відчуттів, проте до знання не додає нічого нового. Засновником емпіризму вважається англійський філософ Френсіс Бекон. Філософія Нового часу в цілому принципово негативно ставиться до середньовічної схоластики. Схоласти вбачали істину в Богові і шукали її в книгах. Френсіс Бекон вважав, що істина знаходиться в самих речах і необхідно здійснювати її пошук у природі, світі. Схоластиці він протиставив концепцію "природної" філософії, яка базується на дослідному пізнанні. Засновником протилежного раціоналістичного напрямку був французький філософ Рене Декарт. Він принципово по-іншому вирішує питання про те, яким чином людина осягає істину. Насамперед розробляє дедуктивний метод пізнання, принципово по-іншому, на відміну від Бекона, вирішує питання про те, яким чином людина осягає істину.Якщо Бекон орієнтує пізнання на експериментальне дослідження індивідуальних речей, то Декарт за вихідний пункт пізнання бере індивідуальний акт мислення. Сам сумнів є процесом мислення, а суб'єктивно пережитий акт мислення невід'ємний від істоти, яка мислить. Тому абсолютно безсумнівним є судження "мислю, отже існую".
