70-х роках Османська імперія зазнала кризи, що була спричинена розпадом феодально-абсолютистського устрою, втратою контролю над деякими територіями імперії, піднесенням національно-визвольної боротьби балканських народів.1875 р. проти османського панування повстали Герцеговина та Боснія, на допомогу яким прийшли добровольці із Сербії, Чорногорії, Болгарії та Росії. Повстанський рух поширився на територію Болгарії, Сербії, Чорногорії та Македонії. Проте сили сторін у цій війні були нерівні. Османська армія жорстоко придушила опір слов'ян. Лише в Болгарії турки вирізали 30 тис. осіб.
Створені в містах Росії слов'янські комітети збирали кошти, посилали добровольців, вимагали від царя більш рішучої позиції. У квітні 1877 р. царський уряд оголосив війну Османській імперії, що закінчилася перемогою Росії. У результаті багатовікове османське ярмо зазнало значного краху, болгари створили свою державу, було визнано незалежність Сербії, Чорногорії та Румунії.Остаточне визволення народів Південно-Східної Європи, які підлягали Порті, було завершено лише на початку XX ст. Порта зазнала поразки і відмовилася від більшості своїх територій на Балканах і в Егейському морі. Албанія також здобула державність. Турецькі володіння в Європі були обмежені невеликою територією навколо Стамбула і в зоні проток.
