Урочисте проголошення Німецької імперії, яке відбулося 18 січня 1871 р. у Версальському палаці під Парижем, стало наслідком переможної війни німецьких держав над Францією (1870-71). Попередні війни Пруссії із сусідніми державами - Данією (1864) і Австрійською імперією (1866) призвели до утворення в 1866 р. Північно-німецького союзу. На основі цього союзу і з'явилася Німецька імперія після того, як унаслідок війни із Францією південно-німецькі держави, найвпливовішими серед яких були Баварія та Вюртемберг, увійшли до його складу.Німецька імперія утворилася як федеративна держава у складі 22 монархій і 3 вільних міст (Гамбург, Бремен і Любек), а також особливої імперської провінції Ельзас-Лотарингія. Це був союз монархій, які й після проголошення імперії зберегли повну внутрішню адміністративну самостійність, місцеві королівські династії, уряди, представницькі органи.До компетенції імперського уряду перейшли зовнішня політика, армія та флот тощо.Прийнята у квітні 1871 р. ліберальна конституція Німецької імперії, в основу якої було покладено конституцію Північно-німецького союзу, закріпила в державі монархічну форму правління та провідне становище Пруссії, яка становила понад 60 % населення і 55 % території всієї імперії.За імперською конституцією законодавча влада в державі належала Союзній раді (бундесрату) та парламенту (рейхстагу). До бундесрату входили представники всіх німецьких держав, призначувані їхніми урядами. Із 58 місць бундесрату 17 належало Пруссії. Союзна рада та рейхстаг затверджували бюджет і закони, однак не мали законодавчої ініціативи, їхня влада зводилася до права погоджуватися чи не погоджуватися на податки й закони, запропоновані урядом.Імператором (кайзером) Німеччини за конституцією міг бути лише король Пруссії. Він був верховним командувачем збройних сил і представляв Німеччину на міжнародній арені. Кайзер суттєво впливав на законодавчу владу - був главою Союзної ради, мав право затверджувати чи відхиляти всі законопроекти, скликати й розпускати рейхстаг, однак не міг накладати вето на одностайне рішення рейхстагу та бундесрату. Першим кайзером став Вільгельм І (1871-1888).Імперський уряд, що складався з рейхсканцлера та статс-секретарів, не був відповідальним перед рейхстагом, він призначався кайзером і був відповідальним тільки перед ним. Рейхсканцлером, який за конституцією був також міністром-президентом (главою уряду) Пруссії, із 1871 р. до березня 1890 р. був князь Отто фон Бісмарк. Прусська армія була основною складовою імперської армії, що підкорялася прусському королю як головнокомандувачу союзними військами, а система управління на 3/5 складалася із прусських чиновників, тому влада прусського короля (імператора) в державі була вирішальною.Отже, у Німецькій імперії виконавча влада отримала перевагу над законодавчою, склався авторитарний політичний режим.
