Панамський скандал. У 1895 р. сталася урядова криза, пов’язана зі скандалом навколо Панамського каналу. Для його будівництва було залучено кошти приватних осіб. Керівники акціонерного товариства Розтринькали значну частину коштів, зібраних продажем акцій, та опинилися на грані банкрутства. Намагаючись ввести акціонерів в оману й уникнути відповідальності, ці шахраї підкупили десятки депутатів і урядовців. Одначе все розкрилося, вибухнув скандал. Багатьох злочинців судили. Грандіозна фінансова афера призвела до відставки членів республіканського уряду й передачі влади радикалам.Протягом усього XIX ст. у Франції діяли різні організації та партії соціалістів. Вони були тісно пов’язані з робітничим рухом і мали значну фракцію в парламенті. Слово “соціалізм” було популярним серед французьких робітників, тому деякі політичні діячі називали себе соціалістами.Найбільш впливовими силами в парламенті були радикальна і соціалістична партії.Від початку XX ст. політична боротьба розгорнулася між правими (поміркованими) та лівими (радикальними) республіканцями. До останніх приставали соціалісти.Партію радикалів, засновану 1881 p., очолив Жорж Клемансо, лікар за фахом.Після поразки у франко-прусській війні у Франції значного поширення набули націоналістичні та шовіністичні ідеї, а надто ідея реваншу за програну війну. Одним із головних проповідників реваншу був лідер радикалів Клемансо.На парламентських виборах 1902 р. перемогу здобув лівий блок. Він об’єднував радикалів і соціалістів та обіцяв провести антиклерикальні й соціальні реформи, в тому числі закон про пенсії та закон про 8-годинний робочий день. Головою уряду став один із провідних діячів радикальної партії Еміль Канб.1910 р., після відставки Клемансо, у Франції було прийнято закон про робітничі та селянські пенсії. Він передбачав пенсійне забезпечення людям, яким виповнилося 65 років, – на 5 років раніше, ніж в Англії та Німеччині.Справа Дрейфуса.Справжнім випробуванням для демократичної системи Третьої республіки стала справа Дрейфуса, яка набула широкого розголосу. Йшлося про судове свавілля, сприйняте населенням Франції як замах на громадянські права і свободи, гарантовані політичною системою республіки.Сутність справи була такою. Восени 1894 р. стало відомо, що таємні документи французького генерального штабу потрапили до німецької розвідки. Підозра впала на капітана Дрейфуса, вихідця з родини багатих єврейських банкірів.Його засудили і заслали на один з островів Французької Гвіани. Незабаром з’ясувалося, що винуватцем був дворянин угорського походження майор Естергазі. Проте перегляду справи Дрейфуса не відбулося. Під тиском громадськості військові органи віддали Естергазі під суд, який його виправдав, аби зберегти сумнівну “честь мундира”.Чергове свавілля судових органів сколихнуло французьку громадськість і спричинило політичну кризу. Суспільство розкололося на два табори. У Парижі та в багатьох інших містах відбувалися мітинги й демонстрації, а антиурядові сили навіть спробували ліквідувати демократичні свободи і республіканський лад. Кабінет міністрів змушений був подати у відставку. Новий уряд намагався стабілізувати політичну ситуацію в країні. У 1899 р. суд знову визнав Дрейфуса винним, але голова уряду його помилував і відпустив на свободу. Остаточно справу було вирішено лише в 1906 p., коли Дрейфуса повністю реабілітували.
