Стратегічне значення Кореї привертало до неї увагу не тільки західних країн, США і Японії, але й російського уряду. Він усіляко бажав перешкодити як захопленню Кореї Японією, так і зміцненню там впливу Китаю, за яким стояла Англія. Що стосується корейського уряду, то він шукав підтримки саме у Росії.1894 р. в Кореї спалахнуло повстання. Корейський уряд не мав сил придушити його і звернувся з проханням про допомогу до сюзерена Кореї – китайського імператора. Китайський уряд направив у Корею близько 3 тисяч солдатів. Негайно туди надіслала свої війська і Японія. Ними були окуповані низка портів і околиці столиці. Китайський уряд злякався. Стверджуючи, що повстання вже придушене, Китай запропонував Японії разом відвести з Кореї війська. Але Японія відмовилася зробити це до тих пір, поки в Кореї не будуть проведені "реформи", реорганізована з цією метою місцева адміністрація і встановлений "порядок". Японія "запросила" Китай спільно зайнятися "реформуванням" Кореї.Китайський уряд розумів, що "реформи" на практиці є лазівкою, через яку Японія пробереться до керівництва всією корейською політикою і стане фактичною правителькою країни. Тому китайський уряд відхилив японську пропозицію, відповівши, що японський план передбачає неприпустиме втручання у внутрішні справи Кореї.25 липня 1894 р. Японія розпочала військові дії проти Китаю. Оголошення війни послідувало лише через декілька днів, 1 серпня. Таким чином, японській дипломатії належить "честь" уведення в міжнародну практику Нового часу звичаю починати війну без її оголошення.До цього безумовна економічна і політична першість у Китаї належала Англії. Японо-китайська війна, звичайно, відчутно зачіпала британські інтереси. Але в Англії переважала точка зору представників важкої промисловості та англо-індійських кіл про те, що головну небезпеку для Англії вони вбачали в Росії і готові були миритися з успіхами Японії, сподіваючись використати її в майбутньому проти свого старого суперника – Росії.Іншою виявилася позиція російського уряду. Стурбований безпекою своїх володінь на Далекому Сході, він зовсім не бажав зустріти там Японію як сусіда. Питання, як поводитися перед загрозою подій на Далекому Сході став предметом обговорення так званих "особливих нарад". Протягом японо- китайської війни Особливі наради збиралися 4 рази. Перша з цих нарад відбулася 21 серпня 1894 р. За пропозицією Η. К. Гірса, вона вирішила зробити спробу спільно з Англією добитися припинення війни на основі "збереження status quo" в Кореї і "не надаючи жодним чином переваги тій або іншій з воюючих держав". З цього плану нічого не вийшло. Японія продовжувала війну.Китай був розбитий і просив миру. Японія була готова розпочати для вигляду мирні переговори, щоб цим попередити небезпеку іноземного втручання. Проте вона зовсім не збиралася доводити ці переговори до кінця і насправді припинити війну. ЗО січня 1895 р. китайські уповноважені прибули в Кобе. Але японська дипломатія, явно прагнучи затягнути війну, оголосила їх повноваження недостатніми. Під цим приводом японці продовжували військові дії.1 лютого 1895 р. в Петербурзі зібралася друга Особлива нарада. Вона вимушена була зважати на факт захоплення японцями таких стратегічних позицій, як Корея, частина Маньчжурії, Ляодун і Вей-Хай-Вей. Міністерство закордонних справ запропонувало захопити острів Каргодо, який, на його думку, міг би стратегічно компенсувати Росію. З приводу цієї пропозиції на нараді розгорнулася жвава дискусія. Морський міністр, не сподіваючись на готовність флоту, запропонував краще діяти на суші та зайняти частину Маньчжурії. Тоді виступив військовий міністр П. С. Ванновський. У свою чергу, він відкинув можливість використовувати проти Японії сухопутні сили. Врешті- решт було вирішено спробувати увійти до угоди з Англією і Францією про спільний тиск на Японію з метою забезпечення незалежності Кореї. У березні 1895 р. між Петербургом, Парижем і Лондоном була досягнута угода про охорону корейської незалежності. Японська дипломатія була налякана можливістю англо-російського зближення. Вона твердила, що Японія і не думає чинити замах на захоплення Кореї.13 березня 1895 р. Китаю був вручений текст японських мирних умов. Вони передбачали відмову Китаю від сюзеренітету над Кореєю, яка оголошувалася незалежною. Ця "незалежність" Кореї повинна була лише маскувати фактичне панування Японії. Згодом Японія зажадала півострів Ляо-Дун з південно-маньчжурським узбережжям від корейського кордону до Інкоу, Формозу, Пескадорські острови, контрибуцію в 300 мільйонів таелей і ряд комерційних пільг, включаючи відкриття семи нових портів для іноземної торгівлі і право навігації по верхній течії Янцзи. 20 березня 1895 р. в Симоносекі поча лися японо-китайські переговори про мир.Китайський уряд не мав сил для опору. Йому прийшлося прийняти ці тяжкі умови. 17 квітня 1895 р. між Японією і Китаєм був підписаний Симоносекський мирний договір. Погоджуючись на принизливий мир, китайсь-кий уповноважений Лі Хунчжан таємно розраховував на іноземне втручання. Ця надія мала підстави. Російський уряд, після деяких вагань, вирішив захис-тити себе і Китай від проникнення Японії на азійський материк.У цей вирішальний момент англійський кабінет відмовився від втручання в японо-китайські справи. Тим часом, раз мир був уже підписаний, російському уряду не можна було баритися ні хвилини. До цього часу Η. К. Гірс уже помер. Замість нього міністром закордонних справ був призначений колишній посол у Відні, князь А. Б. Лобанов-Ростовський, який мав багаторічний дипломатичний досвід. Новий міністр не відразу зважився виступити проти Японії, зважаючи на неясність позицій Франції і Німеччини та явного самоусунення Англії. У свій час він думав, що недостатність сил змусить Росію встати на шлях "співпраці" з Японією з метою спільного поділу Китаю. Як компенсації за японські завоювання він пропонував придбати незамерзаючий порт на Тихому океані і Північну Маньчжурію для вирівнювання лінії Сибірської залізниці. Микола ІІ схвалив ідею "компенсації". Він пропонував захопити Порт Лазарева в Кореї зі смужкою землі, що сполучає його з російськими володіннями.Проте після декількох днів, 11 квітня, А. Б. Лобанов-Ростовський з'явився на Особливу нараду з повідомленням, що німецький уряд заявив йому про свою готовність приєднатися до будь-якого виступу Росії за обмеженні японських завоювань. Сам він встиг поспілкуватися і з Францією. Від неї він отри-мав обіцянку діяти солідарно з Росією. Зважаючи на нову, сприятливішу обстановку, більшість членів Наради на чолі з С. Ю. Вітте висловилися за те, щоб вигнати Японію з материка. Не без вагань відмовився Микола ІІ від Порту Лазарева і затвердив (16 квітня) журнал Наради. Таким чином, Росія взяла на себе роль захисника Китаю від посягань Японії.23 квітня 1895 р. представники Росії, Німеччини і Франції в Токіо одночасно, але кожен окремо, зажадали від японського уряду відмови від Ляодунського півострова. Німецька нота виявилася найбільш різкою. Вона була складена в зневажливому для Японії тоні. Росія, Франція і Німеччина всі разом мали в своєму розпорядженні в далекосхідних водах значні військово- морські сили. Вони могли загрожувати морським комунікаціям японської армії в Китаї. Виступ трьох великих держав викликав у Японії протверезіле бачення. Японський уряд визнав необхідним поступитися. 10 травня 1895 р. він публічно заявив про повернення Китаю Ляодуну, обумовивши собі при цьому збільшення контрибуції на 30 мільйонів таелей.Втручання в японо-китайські відносини було виконане А. Б. Лобановим-Ростовським з великою спритністю. Воно виявилося ефектним успіхом Росії і поразкою японської дипломатії. Вона явно не зуміла врахувати співвідношення сил. А в листопаді 1895 р. підписали японо-китайську угоду про перегляд Симоносекського мирного договору.Обіцяючи Росії свою підтримку проти Японії, німецький уряд прагнув втягнути Росію в конфлікт на Далекому Сході і відвернути увагу російського уряду від німецького й австрійського кордонів. "Я зроблю все, що в моїй владі, щоб підтримати спокій у Європі і охороняти тил Росії, так, щоб ніхто не міг перешкодити твоїм діям на Далекому Сході", – запевняв Миколу II Вільгельм ІІ. Бо поза сумнівом, продовжував кайзер, "що для Росії великим завданням майбутнього є справа цивілізації азійського материка і захисту Європи від вторгнення великої жовтої раси. У цій справі я буду завжди, в міру сил своїх, твоїм помічником".Разом з цим, німецькі імперіалісти розраховували, що втручаючись у справи Далекого Сходу, вони зуміють увірвати й собі який-небудь шматок здобичі за рахунок Китаю.
