9 січня 1905 в Петербурзі відбулася багатотисячна хода робітників до Зимового палацу, що закінчилося трагічно. У центрі драми виявився уродженець Полтавської губернії священик Г.А. Гапон (1870 - 1906) організувавши й очоливши в 1904 цілком легальну громадську організацію «Збори російських фабрично-заводських робітників Санкт-Петербурга».Гапон пристрасно таврував хижаків-хазяїв, малював проникливі картини суспільної несправедливості, що викликало живий відгук у слухачів. «Батюшка» швидко уславився вболівальникам за «народну справу».
Важко точно встановити, коли саме виникла ідея йти до царя і просити у нього «правди і захисту», але вже в грудні 1904 вона широко обговорювалася на зборах. На початку січня 1905 на найбільшому підприємстві Петербурга - Путіловському заводі - спалахнув страйк, викликаний звільненням кількох робітників. Страйк почав швидко поширюватися і до нього стали приєднуватися робітники інших підприємств і районів. Робітники майже одноголосно прийняли рішення йти до царя з петицією. Проте з повним переліком самих вимог вони ознайомлені не були; ці вимоги були складені невеликою «групою уповноважених» під головуванням Гапона. Робочі лише знали, що йдуть до царя просити «допомоги трудовому люду». Тим часом поряд з економічними пунктами в петицію було внесено цілий ряд політичних вимог - скликання «народного представництва», повна політична свобода, «передача землі народу» та ін - зачіпала основи державного устрою і носила відверто провокаційний характер.
Провокація 9 січня 1905 в повній мірі вдалася.
Самого Миколи II в ці дні в Петербурзі не було. 8 січня ухвалили рішення ввести в столицю великі контингенти військ і блокувати центр міста. Але тисячі чоловік все-таки прорвалися до Зимового палацу. Була відкрита стрілянина і були численні жертви. Під час подій 9 січня було вбито 96 і поранено 333 людини. Вороги ж трону і династії у багато разів завищили кількість загиблих і говорили про «тисячі вбитих».
У вересні-жовтні 1905 Росію охопив майже загальний політичний страйк. Події почалися 19 вересня в Москві, коли друкарі оголосили страйк, висунувши економічні вимоги. Страйки стали оголошуватися в інших містах, а вимоги стали носити політичний характер.
Імператор дуже серйозно ставився до доводів і аргументів С.Ю. Вітте,що казав про необхідність реформ і 13 жовтня призначив його головою Ради міністрів.17 жовтня 1905 самодержець підписав маніфест «Про удосконалення державного порядку». Він містив обіцянки «дарувати народу непорушні основи громадянських свобод»: недоторканість особи, свободу совісті, слова, зібрань, спілок; залучити до виборів у Державну думу всі верстви населення; визнати Думу законодавчим органом.
Жовтневий маніфест, як і припускав С.Ю. Вітте, вніс певне замішання в ряди опозиції, помірно-ліберальні представники якої прийшли до висновку, що боротьба з владою виграна.
Маніфест 17 жовтня не погасив революційної пожежі, яка досягла найвищого розмаху в листопаді-грудні 1905. Страйки, мітинги, маніфестації, погроми садиб, терористичні напади на посадових осіб, повстання в армії і на флоті в ці перші тижні «весни свободи» лише множилися. В середині грудня дійшло до збройного повстання в Москві.
Влада зробила неймовірні поступки, а результат вийшов зворотний очікуваному. Найбільш криваві події розгорнулися в середині грудня 1905 в Москві, де протягом декількох днів йшли справжні вуличні бої між лівими і військами.
Революція за своїм характером була буржуазно-демократичною. Вона завдала удар по самодержавству.
У селі встановилися відносини, більш супутні умов капіталістичного розвитку. Проте в головному аграрне питання так і не було вирішено: селяни не отримали землі.
Частина трудящих отримала виборчі права. Пролетаріат отримав можливість утворювати профспілки, за участь у страйках робочі більше не несли кримінальної відповідальності. Робочий день у багатьох випадках скоротився до 9-10 годин, а в деяких навіть до 8 годин.ї 4,3 мільйона страйкарів домоглися підвищення зарплати на 12 - 14%.
