17 березня 1921 р. у Польщі була прийнята конституція, у відповідності з якою законодавча влада належала сейму і сенату, що обиралися на 5 років на основі загального, прямого, рівного, таємного і пропорційного голосування. Виборче право надавалося всім громадянам, які досягли 21 року, а право бути обраними надавалося громадянам віком від 25 років. Президент республіки обирався на 7 років об'єднаними національними зборами у складі сейму і сенату. Він призначав уряд і за згодою сейму міг оголошувати війну, укладати мир, здійснювати зовнішньополітичні акції, підписувати договори.
У грудні 1923 р. до влади прийшов уряд націонал-демократа Владислава Грабського. Він здійснив ряд заходів з метою стабілізації національної валюти, створив умови для капіталовкладень іноземних підприємців у польську економіку. Тільки в 1924 р. Польща отримала від Франції позику на суму 35 млн. франків золотом, яка була використана головним чином для побудови порту у м. Гдиня.
Відмова Німеччини у 1925 р. від закупівлі польського вугілля ускладнила економічне і міжнародне становище Польщі. Між двома державами розпочалася «митна війна».
Внутрішньополітична нестабільність сприяла зміцненню авторитету Ю. Пілсудського, який виступав за створення робітничо-селянського уряду, передачу землі селянам, за участь робітників у керівництві виробництвом. Водночас він відстоював необхідність «сильної влади», чим здобув авторитет серед офіцерів і солдатів. 12 травня 1926 р. пілсудчики взяли під контроль Варшаву, здійснили державний переворот і встановили в країні «санаційний» режим. Президентом країни був обраний І. Мосьціцький.
Пілсудський отримав підтримку польського та іноземного капіталу. Англія надала позику на 65 млн. дол., за допомогою якої урядові вдалося стабілізувати польську валюту. Пілсудчики внесли поправки до конституції, що зміцнювали владу президента і обмежували права законодавчих органів.
У 1921 і 1925 pp. були підписані польсько-французькі військові договори про взаємодопомогу, а також договір з Румунією.
Подолавши смугу внутрішньої нестабільності, Польща у своєму розвитку перейшла до режиму «санації», який надавав диктаторські повноваження Ю. Пілсудському і сприяв зміцненню позицій правлячих кіл та стабілізації економіки.
