Депутати від третього стану наполягали на тому, щоб засідання відбувалися спільно й рішення приймалися більшістю голосів. Під час тривалих дискусій до них приєдналися близько 50 представників дворянства й духівництва. 17 червня ця частина Генеральних штатів оголосила себе Національними зборами. 9 липня вони проголосило себе Установчими зборами, наголосивши таким чином, що вважають своїм головним, першочерговим завданням запровадження нового державного устрою на основі головного закону - Конституції. Людовік XVI, обурений діяльністю Установчих зборів, прагнув змусити до покори бунтівних депутатів і загалом узяти під свій контроль ситуацію в країні. На початку липня в Парижі й Версалі було сконцентровано 30-тисячне військо, яке складалося переважно із швейцарських та німецьких найманців. У відповідь на ці дії королівської влади у столиці 12 липня 1789 р. розпочалося повстання. Головною рушійною силою повстання були незаможні міські верстви населення - санкюлоти14 липня повсталы захопили Бастилыю, як символ абсолютизму., У "Ніч чудес" - як назвали ніч проти 4 серпня 1789 p., Установчі збори розробили давно очікуваний законопроект, прийнятий протягом наступного тижня у вигляді законів (декретів). Проголошувалися рівність усіх перед законом у сплаті податків, скасовувалися станові привілеї, особисті феодальні повинності селян, церковна десятина. Повинності, пов'язані із землекористуванням, належало викупити.Узявши за взірець американську Декларацію незалежності 1776 p., Установчі збори 26 серпня І789 р. проголосили Декларацію прав людини І громадянина. Документ проголошував загальні принципи побудови нового суспільства. Джерелом вищої влади оголошувалася нація. Це означало ліквідацію абсолютизму, але не заперечувало існування конституційної монархії. Основою нового суспільства були природні права людини - свободи слова, думки, совісті, недоторканність особи і приватної власності, рівність усіх перед законом. Рефолюційні перетворення У ФРАНЦІЇУ грудні 1789 р. було проведено адміністративну реформу, за якою в містах створювались виборні органи управління - комуни. У великих містах вони поділялись на секції. Париж, наприклад, крім міської Комуни, мав 48 самоврядних секцій. Франція замість традиційних і не завжди зручно розташованих провінцій була поділена на 83 департаменти приблизно рівних за площею та населенням. Установчі збори скасували будь-яку регламентацію промисловості, торгівлі й сільського господарства: цехові об'єднання ремісників, привілеї "королівських" мануфактур і торговельних компаній, внутрішні митні бар'єри. Створювалась уніфікована система оподаткування. Вона базувалась на трьох податках, обов'язкових для всіх верств населення: на земельну власність, рухоме майно та торговельно-промислову діяльність. "громадянка".Одним із найбільш резонансних і суперечливих рішень Установчих зборів було проведення церковної реформи. Щоб отримати кошти для сплати величезного державного боргу за пропозицією Ш. Талейрана 2 листопада 1789 р. Збори прийняли рішення про націоналізацію величезних церковних земельних володінь і продаж їх на аукціонах. Влітку 1790 р. були прийняті закони про "громадянський устрій духівництва". Відповідно до цих законів духовні особи мали обиратися населенням як звичайні службовці й отримувати платню від держави. Новообрані священнослужителі повинні були скласти присягу на вірність нації, закону та королю, інакше вони позбавлялися своїх посад. Третього вересня 1791 р. Установчими зборами було прийнято Конституцію. 13 вересня її затвердив король і наступного дня він прилюдно склав присягу на вірність цьому основному закону.Конституція 1791 р. передбачала перетворення Франції в конституційну монархію. Головою виконавчої влади залишався король, який призначав уряд. Законодавча влада належала однопалатному парламенту, який переобирався кожні два роки. Вибори були двоступеневі. Спочатку обирали вибор- щиків, які вже безпосередньо голосували за кандидатів у депутати. Право голосу мали лише платники податків, яким виповнилося 25 років і старші. їх називали "активними" громадянами. Із 9 млн населення чоловічої статі лише половина могла подолати майновий і віковий ценз. Решта населення, так звані "пасивні" громадяни, користувалися всіма конституційними правами, окрім виборчого. Король отримав право вето на парламентські закони. Але якщо двічі переобраний законодавчий орган підтверджував заветований закон, то він вступав у дію. Місцева й судова влада обирались громадянами.
