Ще під час війни за незалежність в американських колоніях розгорнулася робота з будівництва нової держави. Першим кроком на цьому шляху стало прийняття Континентальним конгресом 4 липня 1776 р. Декларації незалежності, яка проголосила відокремлення 13 північноамериканських колоній від Великої Британії. Колишні колонії стали штатами з республіканською формою правління. У листопаді 1777 р. Континентальний конгрес схвалив "Статті конфедерації та вічного союзу" - документ, що визначав конституційний устрій об'єднаної держави. "Статті" вступили в силу 1 березня 1881 р. після ратифікації штатами. Цей документ, що складався з 13 статей, проголошував створення конфедеративної держави Сполучені Штати Америки. Штати мали суверенітет як самостійні державні одиниці, що об'єднувалися лише для захисту від спільного ворога. Вони мали власні фінанси, зберігали право на збирання податків, установлення зовнішньоторговельного мита, утримання власних збройних сил тощо. Для вироблення і здійснення загальнонаціональної політики створювався однопалатний конгрес, який формувався щорічно. У ньому кожний штат був представлений делегацією від двох до семи осіб із правом одного голосу. Конгрес і його комітети поєднували функції законодавчої, частково виконавчої та арбітражної влади. Штати зобов'язувалися виконувати постанови конгресу, які приймалися простою більшістю голосів, а у важливих випадках - голосами дев'яти штатів. Конгрес вирішував питання війни і миру, верховного управління й нагляду за збройними силами, управляв закордонними справами та зв'язками з індіанцями, урегульовував суперечки між штатами, управляв поштою, контролював систему мір і вагів, чеканення монет, але не контролював випуск паперових грошей штатами, не міг збирати податки чи регулювати комерційну діяльність.
