27 липня 1794 р. Конвент прийняв рішення про арешт М. Робесп'єра, Л. Сен-Жюста, командувача паризькою Національною гвардією Ф. Анріо та їхніх прибічників. 28 липня їх усіх (22 особи) було страчено на гільйотині. Наступного дня затримали й стратили 82 керівників Комуни Парижа, яка виступила на боці М. Робесп'єра. Цей державний переворот увійшов в історію як термідоріанський, оскільки відбувся 9 термідора II року за революційним календарем. Термідоріанці намагались відродити зруйновану якобінцями економіку. Поступово скасовувалися сумнозвісні "максимуми" на ціни та заробітну плату. Проводилась приватизація державних мануфактур. Проте економічна криза, спроба профінансувати державні потреби за рахунок друкування знецінених паперових грошей зумовили інфляцію, стрімке зростання цін. 1 квітня 1795 р. відбулася десятитисячна демонстрація паризьких санкюлотів під гаслом: "Хліба і Конституції 1793 р." 22 серпня 1795 р. Конвент прийняв нову Конституцію, оскільки якобінська Конституція 1793 р. була визнана "незастосовною". У преамбулі нового основного закону зазначалось: "Рівність полягає в тому, що закон однаковий для всіх". Згідно з Конституцією, законодавча влада в країні належала двопалатному парламенту - Законодавчому корпусу. Нижня палата - Рада п'ятисот - розробляла закони, а верхня - Рада старійшин - їх приймала. Щороку переобиралася третина депутатів. Вибори були двоступеневі. Право голосу отримали особи, які відповідали високому майновому цензу, тобто заможні громадяни. Вища виконавча влада належала Директорії з п'яти осіб, що обиралися верхньою палатою Законодавчого корпусу з кандидатів, запропонованих нижньою палатою. Директорія призначала міністрів та інших чиновників. Термідоріанці, усвідомлюючи їхню непопулярність у країні й будучи занепокоєними зростанням впливу монархістів, прийняли закон, згідно з яким дві треті Законодавчого корпусу першого скликання мало формуватися із членів термідоріанського Конвенту.Франція у період Директорії. На початку листопада 1795 р. завершились вибори до Ради старійшин і Ради п'ятисот, які сформували склад першої Директорії. Її ім'ям також називають республіку, яка існувала у Франції з листопада 1795 р. по листопад 1799 р. Завдяки величезним контрибуціям із переможених держав і окупованих територій Директорія отримала необхідні кошти для успішного проведення фінансової реформи. У лютому 1796 р. припинився випуск знецінених паперових асигнацій і країна поступово поверталась до надійних золотих і срібних грошей. Таким чином до 1799 р. було приборкано інфляцію, що дало змогу подолати економічну кризу, що тривала понад десять років. Збільшилися інвестиції, розпочалося зростання промислового й сільськогосподарського виробництва та обсягів внутрішньої й зовнішньої торгівлі. Уже на початку XIX ст. було відновлено дореволюційний рівень промисловості, яка й надалі продовжувала стрімко зростати, стимулюючи інші галузі господарства. Зміцненню влади Директорії на початку її правління сприяли блискучі військові перемоги генерала Н. Бонапарта в італійській кампанії 1796-1797 рр. Наполеон протягом квітня 1796 р. у кількох битвах ущент розгромив чисельно переважаючу п'ємонтську армію, яку підтримували австрійські дивізії. За Паризьким миром, укладеним 15 травня 1796 р., П'ємонт (Сардинія) передав Франції Савою і Ніццу та сплатив значну контрибуцію. Після невдачі ірландської експедиції Директорія погодилась на план генерала Н. Бонапарта здійснити похід до Єгипту. Це мало створити загрозу британським володінням в Індії та стати початком відновлення захопленої британцями французької колоніальної імперії. У травні 1798 р. французький військово-морський флот із 40-тисячною армією на борту рушив до Єгипту, який на той час фактично керувався місцевою мусульманською общиною мамлюків, хоча офіційно був провінцією Османської імперії. На своєму шляху французи захопили острів Мальту, що належав духовному ордену іонітів. 21 липня 1798 р. армія Наполеона вщент розгромила військо мамлюків у знаменитій битві біля пірамід. Але британський флот на чолі з видатним адміралом Г. Нельсоном 1-2 серпня знищив французьку ескадру в бухті Абукір, перервавши таким чином зв'язок армії Н. Бонапарта з Францією. ПохідНаполеона в Сирію зазнав невдачі через епідемії, важкі природні умови, опір місцевого населення. Дізнавшись про загострення політичної ситуації в Парижі, Н. Бонапарт у серпні 1799 р. на двох уцілілих фрегатах із 500 солдатами таємно повернувся до Франції. Генерал Ж. Б. Клебср, який після того очолив єгипетський корпус, розгромив турецький десант. Невдовзі він був убитий єгиптянином. Французькі війська, залишені напризволяще в Єгипті, у 1801 р. здалися британцям..Криза режиму Директорії. Військовий переворот 18 брюмера 8 року республіки. У 1799 р. внутрішня ситуація у Франції загострилася через:• зростання народного невдоволення політикою термідоріанців;• заколот роялістів (вони знову лютували у Вандеї);• падіння авторитету Директорії;• погіршення ситуації на фронті;• поразки Франції у війні проти другої антифранцузької коаліціїПравляча верхівка й буржуазні кола бажали встановлення сильної, стабільної авторитарної влади, яка б звільнила країну від загрози нових потрясінь і зберегла зміни, що сталися у Франції за десять останніх років. Член Директорії Е. Сієс із цією метою готував державний переворот. Найприйнятнішою кандидатурою на роль майбутнього диктатора виявився Н. Бонапарт, котрий придушенням роялістського заколоту 13 вандем'єра та приголомшливими військовими перемогами над арміями феодальної Європи довів свою лояльність новій владі. Переворот відбувся у два етапи. 9 листопада 1799 р. (18 брюмера VIII року за революційним календарем) під приводом загрози "якобінського виступу" засідання Законодавчого корпусу було переведено в заміський палац Сен-Клу. Двоє членів Директорії Е. Сієс і Р. Дюко добровільно склали повноваження. Інших трьох змусили це зробити. 10 листопада 1799 р. (19 брюмера) Наполеон на засіданні Ради п'ятисот висловив вимогу надати йому "надзвичайні повноваження". Депутати вчинили жорсткий опір, залунали навіть заклики заарештувати генерала. За наказом його офіцерів гренадери розігнали цих народних обранців. Увечері того ж дня брат Наполеона - Люсьєн Бонапарт, який був головною нижньої палати Законодавчого корпусу, зібрав більшість представників Ради старійшин і близько 30 депутатів Ради п'ятисот, які оголосили, що Директорія припинила своє існування й виконавча влада передається трьом консулам. Першим консулом, який отримав найбільші, фактичнодиктаторські повноваження, було призначено Наполеона Бонапарта.
