1.Виконання завдань цивільного судочинства залежить від встановлення судом у справі об'єктивної істини та правильного застосування норм матеріального і процесуального права. Для цього ч. 2 ст. 160 ЦПК України покладає на головуючої обов'язок спрямовувати судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи. Така діяльність відбувається у процесі судового розгляду; справи у результаті здійснення судом і особами, які беруть участь у справі, доказування і пізнання в установленому цивільному процесуальному порядку. Виходячи з діалектичного розуміння пізнання як процесу відбиття у свідомості людини об'єктивної реальності, зовнішнього світу, природи і суспільства, пізнання у цивільному судочинстві - процес відбиття у свідомості суддів і осіб, які беруть участь у справі, обставин конкретної справи і доказів, що їх підтверджують та існують в об'єктивному світі. Пізнання складається з діалектичної єдності розумової і процесуальної діяльності суду осіб, які беруть участь у справі, що відбувається в процесі подання, витребування, дослідження і оцінки матеріалів цивільної справи. Пізнавальна процесуальна діяльність складається з чотирьох частин (видів): доказування фактичних обставин, які з'ясовуються під час розгляду справи; встановлення судом деяких фактичних обставин під час розгляду справи шляхом безпосереднього спостерігання суддями у судовому засіданні; пізнання судом спірних правовідносин, прав і обов'язків сторін; пізнання, яке здійснюється вищестоящими суддями у процесі перевірки законності та обґрунтованості судового рішення у цивільній справі. Об'єктом пізнання у цивільному судочинстві є матеріали справи, її обставини (фактичні і юридичні) та докази, на підставі яких вони встановлюються; метою пізнання — встановлення об'єктивної істини у справі; засобами пізнання — доказування і докази; процесуальною формою пізнання — судовий розгляд. А пізнавальна процесуальна діяльність (процес пізнання) є методом встановлення об'єктивної істини у справі, її фактичного і юридичного складу. Об'єкт пізнання формується поступово. При прийнятті судом матеріалів справи до свого провадження вимальовуються лише загальні контури, які в процесі розвитку судочинства розширюються і поглиблюються. Обставини і докази можуть мати суперечливий характер, взаємно виключати і доповнювати одне одного, але важливо, щоб до кожної обставини, що підлягає доказуванню, було достатньо необхідних доказів для її всебічного, повного і об'єктивного з'ясування. Отже, докази і доказування у цивільному судочинстві є невід'ємною частиною і процесуальним засобом пізнання у справі, її правильного вирішення.
2. Заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений капітаном цього судна.
3. У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. 2. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. 3. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами. 1. У ст. 34 Закону України "Про власність", який втратив чинність згідно із ЗУ від 27.04.2007 р. було викладено деталізований перелік об'єктів права загальнодержавної (республіканської) власності. В новому ЦК законодавець відмовився від такого підходу, обмежившись лаконічною нормою, з якої однозначно випливає, що в державній власності може бути будь-яке майно без жодних обмежень. 2. Правова природа права державної та комунальної власності є досить складною та динамічною. Вивчити питання цієї теми неможливо без звернення до історії становлення цих форм публічної власності.
