1. Ст. 24 ЦК, яка дає визначення фізичної особи як людини, що є учасником цивільних відносин, є новелою цивільного законодавства. Цією нормою утверджується положення про те, що фізична особа є головним учасником цивільних відносин серед тих, які визначені ст. 2 ЦК. Не випадково, що при розробці нового ЦК неодноразово підкреслювалося, що ЦК має стати "кодексом приватного життя людини", тобто має на меті передусім ефективне регулювання цивільних відносин за участю фізичної особи. По-друге, самим існуванням ст. 24 підкреслюється природний характер поняття "людина" та її здатності приймати участь в цивільних правовідносинах, на відміну від таких суто юридичних утворень, як юридичні особи та держава. По-третє, з цієї норми, яка знаходить своє продовження у ст. 25 ЦК, випливає, що будь-яка людина може бути учасником цивільних відносин незалежно від раси, національності, місця проживання, статі, освіти, політичних переконань та інших ознак. 2. Слід відзначити, що новий ЦК для позначення людини як учасника цивільних відносин використовує саме термін "фізична особа", на відміну від ЦК УРСР, що передбачав термін "громадянин". Це не випадково, адже правовий статус людини не є таким, що нерозривно пов'язаний з поняттям громадянства. Особливо ця тенденція простежується в теперішній час, коли суб'єктами цивільних відносин на рівних засадах з українськими громадянами виступають іноземці та особи без громадянства. Ст. 26 Конституції України проголошує, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Національний правовий режим встановлюється для іноземців та осіб без громадянства також ч. 1 ст. 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Таким чином, винятки з принципу національного правового режиму, встановленого для іноземців та осіб без громадянства, можуть встановлюватись винятково на рівні Конституції та законів України. Наприклад, згідно ч. 4 ст. 22 ЗК землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам та особам без громадянства. Варто звернути увагу, що тенденція ЦК щодо заміни поняття "громадянин" на поняття "фізична особа" сприйнята не у всіх законодавчих актах. Серед актів новітнього періоду такий підхід спостерігається, зокрема, у ГК України. Саме термін "громадянин", а не "фізична особа", закріплений у ЦК Російської Федерації. Очевидно, це пояснюється тим, що норми національного законодавства, хоча і застосовуються при регулюванні відносин за участю іноземного елементу, але розраховані все ж таки переважно на реалізацію прав та обов'язків вітчизняними громадянами..
2. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. 2. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна. Значення правильного встановлення місця відкриття спадщини в першу чергу зумовлюється тим, що в цьому місці відбувається оформлення спадкової справи: визначається та нотаріальна контора, до якої мають звернутися спадкоємці із заявою про прийняття спадщини або про відмову від її прийняття, яка вживає заходи по охороні спадкового майна та видає свідоцтво про право на спадщину (ст. ст. 1269, 1273, 1283, 1296, 1297 ЦК України, пункти 186, 205, 207 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Місце відкриття спадщини має велике значення і для кредиторів спадкодавця. За цим місцем визначається територіальна підсудність по спадкових спорах за позовами кредиторів до прийняття спадщини спадкоємцями (ч. 3 ст. 114 ЦПК України). Відповідно до пункту 189 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус за місцем відкриття спадщини в строк, установлений статтею 1281 ЦК України, приймає претензії від кредиторів спадкодавця. 2. Місце відкриття спадщини визначається ч. 1 коментованої статті як останнє місце проживання спадкодавця. Слід відзначити, що за загальним правилом, яке існувало у вітчизняному законодавстві протягом кількох десятиліть і було випробуване практикою, спадщина відкривалася в місці останнього постійного місця проживання померлого (ст. ст. 526, 17 ЦК УРСР). Існування в ЦК УРСР норми про те, що місцем відкриття спадщини визнавалося останнє постійне місце проживання спадкодавця пояснювалося тим, що не завжди місце відкриття спадщини може співпадати з місцем смерті громадянина
3 Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. 2. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.1. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування за відсутності заповіту, визнання його недійсним повністю або у частині, у разі не охоплення заповітом усієї частини спадщини та в інших випадках (див. коментар до ст. ст. 1217, 1223 ЦК). Центральним субінститутом спадкування за законом є інститут черговості, який полягає в тому, що за загальним правилом кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування за відсутності бодай одного спадкоємця попередньої черги, обумовленого різними причинами: фізичною відсутністю, усуненням від права на спадкування, неприйняттям спадщини або відмовою від прийняття спадщини. Слід мати на увазі, що у разі неприйняття спадщини спадкоємцем попередньої черги останній не позбавляється права вимагати надання йому судом додаткового строку, достатнього для прийняття ним спадщини за ч. 3 ст. 1272 ЦК. Тому в разі задоволення його позову він, як спадкоємець попередньої черги матиме право на перерозподіл спадщини (ст. 1280 ЦК). Відтак, спадкоємець наступної черги, який хоча і прийняв спадщину без порушень вимог закону та протягом встановлених строків, в силу ст. 1280 ЦК змушений буде віддати у натурі усю спадщину спадкоємцеві попередньої черги, а якщо остання не збереглася - сплатити за неї грошову компенсацію. 2. Законодавчі винятки з принципу черговості закликання спадкоємців за законом до спадкування встановлені ст. 1259 ЦК.
