На початку XVII ст. помітно посилюється наступ контрреформаційних сил у Німеччині. Католицькій церкві вдалося заново укріпитися у кількох герцогствах, графствах, у кількох містах на північному заході і півдні країни. Протестанти й католики створили свої політичні союзи - Євангелічну унію та Католицьку лігу (1608-1609 pp.). Кожна з них отримувала допомогу ззовні країни від своїх прибічників. Унаслідок цього створилася загроза роздмухування конфлікту не лише в Німеччині, а й втягування до нього інших європейських держав. Ця напружена ситуація у Німеччині ускладнювалася й іншими конфліктами. Головним серед них було протистояння іспанських та австрійських Габсбургів, з одного боку, та Франції - з іншого.
Обидві сили прагнули до панування у Західній Європі. Суперечливу позицію займала Англія. Вона змагалася з антигабсбурзькою коаліцією - Данією, Швецією та Республіками Об´єднаних провінцій. Росія, Польща та Османська імперія не брали прямої участі у 30-літній війні, але чинили потужний опосередкований вплив на події. Велику роль у підготовці до війни відігравало те, що контрреформація спромоглася об´єднати свої зусилля, згуртувавши іспанських та австрійських Габсбургів.
У 1617 р. вони уклали таємну угоду, згідно з якою іспанцям було обіцяно землі, які утворювали коридор між їхніми володіннями у Північній Італії та Нідерландами. Безпосереднім приводом до війни стали події травня 1618 р. у Празі. Габсбурзька влада розпочала відкрито винищувати протестантів та прибічників незалежності країни. У відповідь почалися масові заворушення. Це було знаком політичного розриву Чехії з Австрією і, певна річ, стало приводом до війни.
