До другої половини ХVІ ст. Іспанія була художньою провінцією. Більшість іспанських художників насторожено сприймали (а інколи з неприязню) античну спадщину, вважаючи її чужою культурою, яка ні в чому не в змозі навчити християнського майстра. Діяльність іспанських художників контролювалася інквізицією (наприклад, заборонялося писати оголене жіноче тіло, в зображенні Богоматері і святих жінок не можна було показувати ноги). Але майже всі великі майстри Іспанії творили саме в кінці ХVІ–ХVІІ ст. Не випадково цей період називають золотим віком іспанського живопису.
Ель Греко – іспанське прізвисько художника Доменіко Теотокопулі, грека за походженням. Він народився в 1541 р. на острові Крит, який належав Венеціанській провінції. Ель Греко декілька років провів у Венеції та Римі. Під впливом Тиціана оволодів технікою роботи з кольором, правилами побудови перспективи.
Близько 1577 р. Ель Греко перебрався в Іспанію. Офіційного визнання при дворі Філіппа ІІ він не знайшов: подана на огляд картина «Муки Святого Маврикія» не сподобалася королю. Ель Греко оселився в Толедо – колишній столиці Іспанії.
Монументальне полотно «Похорони графа Оргаса» (1586–1587) написане для церкви Сан-Томе в Толедо. За місцевою легендою, в 1312 р. під час похорон графа Оргаса – багатого, але скромного і побожного громадянина, який пожертвував своє майно храму Сан-Томе, – сталося диво: з неба зійшли святі Августин і Стефан і самі поховали померлого.
Хусепе Рібера (1591–1652) вважається послідовником Мікеланджело да Караваджіо, представника реалістичного напрямку в європейському образотворчому мистецтві. Художню освіту він отримав у Валенсії (на півдні Іспанії) в майстерні Франсіско Рібальти (1565–1628), а потім в Римі. Але більшу частину свого життя він провів на півдні Італії в Неаполі – столиці держави, яка належала іспанському королю. Діставши визнання при неаполітанському дворі, Рібера в той же час став героєм моторошних легенд і пліток. Причиною стала його дивна творча пристрасть: декілька років він робив замальовки під час допитів у в’язницях, спостерігаючи, як поводять себе люди під тортурами. Цей досвід відобразився на ранніх графічних роботах.
З кінця 20-х років Рібера присвятив себе виключно живопису. Тематика його творів різноманітна: антична історія, події Старого і Нового Заповітів, сцени із життя святих.
В основі картини «Ісаак благословляє Іакова» (1637) лежить біблійний сюжет. У прабатька біблійного народу Ісаака та його дружини Ревекки було двоє синів-близнюків.
Полотна Дієго Веласкеса (1599–1660) справедливо вважаються вершиною іспанського живопису ХVІІ ст. Художник захоплено вивчав античну історію та культуру, італійське Відродження і сучасне йому бароко. Зберігши національну самобутність, Веласкес сприйняв в себе все багатство європейської художньої традиції.
Дієго Веласкес народився у Севільї. Він навчався живопису у Франсиско Еррери Старшого (1576–1565), а потім у Франсиско Пачеко (1564–1654), спілкування з якими виявилося для молодого художника особливо плідним. Талановитий та освічений педагог та теоретик мистецтва, Пачеко створив прекрасну майстерню, яку нерідко називали «академією найосвіченіших людей Севільї».
Більшість картин Веласкеса севільського періоду близькі жанру бодегона, що в перекладі з іспанського означає «харчівня». Це картини із зображенням крамниць або трактиру, щось середнє між натюрмортом і побутовою сценою. Обов’язковий елемент бодегона – грубуватий дерев’яний або глиняний посуд; його персонажі – прості люди із звичайною зовнішністю («Сніданок», бл. 1617).
