У 1774, після підписання Кючук-Кайнарджийського договору, Російська імперія разом із фактичним контролем над Кримом отримала вихід до Чорного моря. Оскільки Річ Посполита перебувала у стані занепаду, і вже почалися її поділи, то подальша необхідність в існуванні українських козаків на їхніх історичних землях для Російської імперії відпала. Водночас збереження традиційного образу життя козаків призводило до конфліктів із російською владою. Керуючись відповідним наказом Катерини II, князь Григорій Потьомкін у червні 1775 наказав генералу Петру Текелі знищити Запорозьку Січ. Відтак близько 5 тисяч запорозьких козаків пішли до гирла Дунаю, утворивши там Задунайську Січ під протекторатом османського султана. Решта 20 тисяч козаків була інтеґрована до російської армії для діяльності в межах майбутньої Новоросії.
В умовах підготовки Росії до війни з Туреччиною, відчуваючи потребу у військових контингентах, російський уряд вирішив сформувати з колишніх запорожців військо під назвою "Військо вірних козаків". Відповідний царський указ виданий 22.1. (2.2.)1788. Очолив військо кошовий отаман С.Білий. "Війську вірних козаків" передали клейноди та ін. козацьку атрибутику, забрану російським урядом під час розгрому Запорозької Січі у 1775. У війську відновились колишні старшинські посади, поділ на курені, козацький одяг. Під командуванням С.Білого і З.Чепіги військо брало участь у російсько-турецькій війні 1787-91. У 1788 військо перейменували у ЧКВ і йому було виділено території між Південним Бугом і Дністром. Козаки заснували кілька селищ, зокрема Слободзеї (тепер Молдова). У 1792 російський уряд з метою закріплення території на Північному Кавказі переселив козаків на Кубань. Козаків розмістили вздовж т.зв. Чорноморської кордонної лінії, яка проходила від р.Лаби по правому березі р.Кубані до Азовського моря. У 1792-93 на Кубань було переселено бл. 25 тис. козаків, яким виділено земельний фонд площею 30 тис. кв.км. Колишні запорожці складали 40 куренів, які з серед. 19 ст. називалися станицями. Центром став Катеринодар (засн. 1793, тепер Краснодар). На Кубані за козаками була збережена виборність військового уряду, запорозькі назви куренів та ін. ЧКВ поповнювалось за рахунок переселення колишніх реєстрових козаків із Чернігівської, Полтавської губ., колишніх слобідських козаків Харківської губ., а також колишніх козаків реформованих українських козацьких військ - Усть-Дунайського, Азовського, Бузького, Катеринославського та ін. Основні переселенські кампанії відбулися у 1808-11, 1820-21, 1832, 1848-49, під час яких з України переселено понад 77 тис. чол. До 1860 козацькі війська на Кубані налічували бл. 200 тис. чол. З них формувались військові підрозділи - 12 кінних полків, 3 піхотних батальйони, 4 батареї, 2 гвардійських ескадрони. ЧКВ брало участь у всіх військових операціях, що їх вела Росія на Кавказі, та у Кримській війні 1853-56. У 1860 ЧКВ увійшло до складу Кубанського козацького війська. Розселившись на Кубані, козаки вели господарську діяльність. У перші роки існування ЧКВ провідними галузями господарства були скотарство і рибальство, а з серед. 19 ст.- хліборобство. Козаки володіли значними угіддями. Спочатку розмір наділу козака не регламентувався і діяв принцип вільного займання. У 1842 російський уряд запровадив принцип довічного землекористування відповідно до рангу: генерал - 1500 десятин, штаб-офіцер-400, обер-офіцер - 200, рядовий козак - ЗО. Однак здійснити переділ відповідно до норм не вдалося. ЧКВ відіграло важливу роль у господарському розвитку Кубані.
