У середині ХVIII ст. російський уряд, щоб покласти край татарським та запорозьким нападам, вирішив створити міцний бар'єр з військових поселень. В пригоді стали йому серби, мешканці Австрії, які просили дозволу переселитися до Росії, щоб уникнути утисків австрійського уряду. У 1751 р. на правобережній частині запорозьких «вольностей» постали сербські колонії, для яких приділено велику площу земель від р. Кагарлика до р. Тури, від Березівки до Омельника. Там, під командою сербського генерала Хорвата, сформувались полки: пандурський піхотний та гузарський. Вся ця територія дістала назву «Нова Сербія».
Нова Сербія підлягала владі Сенату. Вищою місцевою владою над нею був Київський генерал-губернатор. На місці влада поділялася між трьох начальників: російським головним командиром, сербським генералом Хорватом та комендантом фортеці св. Єлисавети. Компетенції цих чинників були розмежовані невиразно, і це викликало між ними постійне тертя. Територія Нової Сербії була поділена на роти або шанці. Осередком кожної роти було укріплене місто. Головним осередком управління сербських полків-був Новомиргород, де перебували Хорват та полкові адміністраційні установи.
Року 1753 до російського уряду звернулась нова група сербів з проханням дозволити переселитися до Російської імперії на тих же умовах, на яких перейшли їхні попередники, але — не під команду Хорвата, а під командою Шевича та Прерадовича. Російський уряд приділив їм землю для поселення на Лівобережжі, між горішньою частиною Сіверського Дінця, річками Лозовою, Луганю та Бахмутом. Ця територія дістала назву «Слов'яносербії», яку зорганізовано за зразком Нової Сербії.
Населення обох провінцій, порівнюючи з українським населенням, мало упривілейоване становище. Для сербів приділяли більше землі, давали гроші на «обзаведеніє», наприклад, дано 50.000 рублів на Нову Сербію. Так само було в Слов'яносербії: всі військові службовці одержували платню, а нездатні до служби за віком — пенсію. Крім того ці чужинці користувалися правом безмитної торгівлі і були звільнені від усяких податків.
На допомогу в будуванні міст у Новій Сербії та Слов'яносербії виряджали з Гетьманщини козаків, а для захисту військових поселень стояли російські регулярні військові частини. За ввесь час існування тих чужинецьких колоній жодний з полків не був укомплектований: наприклад, у 1762 році замість 11.039 чоловіка в Новій Сербії було лише 2.847, себто 25%. Як вояки виявилися вони слабкими, значна частина сербів не були військовиками. Серед них було багато волоцюг, «батярів», навіть «лісових розбійників», — як характеризували їх сучасники.
Проте, надаючи землю сербським колоністам, Сенат наказав негайно виселити все «безуказне» населення, тобто всіх тих, що оселились там без дозволу. Отже, вихідці з «Малоросії» повинні були повернутися на старі місця, а свої двори «добровільно» продати сербам. Абсурдність цього наказу була настільки безперечна, що по якомусь часі Сенат дозволив «безуказному» населенню залишитися і «к лучшей вигоде сербов служить». Так російський уряд визначив ролю української людности супроти упривілейованих чужинців: обслуговувати їх, задовольняти помешканнями, постачати їм все потрібне. Українці могли залишатися як джури, ремісники і т. п. Все це мало наслідком масовий відплив українського населення на Запоріжжя, на Дій, навіть на Правобережну Україну. Загальний наслідок понад 10-літнього урядового експерименту був сумний: чужинецькі колонії не дали ні надійної військової охорони, ні доброго сільського господарства. У 1762 році загалом в Новій Сербії та Слов'яносербії було біля 3.000 душ чоловічої стагі, які коштували державі великі суми грошей. В самій Ноній Сербії дано було на устаткування 109.053 рублів та річно видавано по 124.957 рублів. В Новослобідському полку було 6.215 душ чоловіків, а з українцями із Нової Сербії — 6.879, себто втроє більше, ніж чужинців Нової Сербії, або вдвоє більше, ніж Нової Сербії та Слов'яносербії.
Німецькі землеробські колонії з’явились на Україні наприкінці XVIII ст. Основна їх маса зосередилась на півдні, на вільних землях Причорномор’я й Приазов’я. Німецькі колоністи користувались найбільшими серед інших іноземних колоністів привілеями з боку царського уряду. При його сприянні вони мали на півдні України найбільші за розмірами землеволодіння, які значно перевищували середні по округах.
