Початок історії Задунайського Коша поклали запорозькі козаки, які брали участь у дунайських експедиціях часів російсько-турецької війни 1768–1774 рр. Потік козацтва в межі Османської імперії збільшився після ліквідації Нової Січі в 1775 р. 30 серпня 1778 р. запорозькі козаки офіційно були прийняті в турецьке підданство і присягнули на вірність султану. Для поселення їм були надані землі в пониззі Дністра в Кучурганах. Перемістившись до Туреччини, запорожці сподівалися зберегти свій традиційний спосіб життя, який передусім ототожнювався із Степом і вольницею. Перш ніж збудувати свою головну «фортецю» - Дунавецьку Січ тривалий час вели боротьбу з некрасівськими козаками за землі.
З 1814 по 1828 рр. існувала так звана Дунавецька Січ. Вона розташовувалася на підвищенні і захищалася з півночі і заходу ровами і валами, зробленими ще генуезцями і відновленими некрасівськими та задунайськими козаками. З півдня Січ захищала р. Дунавець із високими берегами, зі сходу підступи до неї охороняли непрохідні плавні. Дунавецька Січ устроєм, будовою нагадувала останню Запорозьку Січ — Нову, мала річкову пристань. На її території знаходилося 38 куренів, з тими ж назвами, які були і в Новій Січі, приміщення, де розміщувалася кошова старшина, титарня і церква. Управлялося задунайське козацтво своєю власною старшиною. Турецький уряд не втручався у внутрішні справи задунайців і вимагав від нього тільки виконання військової служби (Задунайські козаки змушені були стояти залогами в турецьких фортецях, охороняти кордони Османської імперії, брати участь у походах турецьких військ і для придушення національно-визвольних рухів християнських народів Балкан). Задунайська Січ, на відміну від попередніх Січей, не мала конкретного, постійного, добре озброєного ворога, який би змушував козацтво удосконалювати свої військові здібності і зміцнювати військову організацію, поширюються так звані військові найми (заможні козаки наймали у військо замість себе сірому). Зникає власна козацька кіннота та артилерія. В походи козаки відправлялися пішки або на човнах по воді (власного флоту вони також не мали). Задунайським козакам належала певна ділянка землі, надана турецьким урядом у повне її користування. На цій місцевості виникло біля 6 сіл. В них мешкали одружені козаки та райя — сімейні люди некозацького стану, які жили на території Задунайської Січі і підлягали її юрисдикції. Напередодні війни Росії з Туреччиною в 1828–1829 рр. на території Січі проживало близько 15.000 населення. Основним заняттям задунайських козаків стало рибальство. Наприкінці ХVІІІ століття на Задунайській Січі з`явилися представники заможного козацтва, які використовували робочу силу задунайців. Вони ставали господарями рибних заводів, сільськогосподарських маєтків та торгових будинків. На початку ХІХ ст. Задунайська Січ являла собою великий господарський механізм, який складався з багатьох дрібних підприємств різних форм власності.
На початку ХІХ ст. на Січі поширюються явища, які свідчать як про її кризове становище так і про певну еволюцію. Катастрофічних масштабів набуває зубожіння сіроми, поширюються пияцтво, розбійництво серед найбідніших козаків. На початку російсько-турецької війни 1828–1829 років 218 січових козаків та 578 душ райї на чолі з кошовим отаманом Й.Гладким повернулися на батьківщину. Головними причинами переходу задунайського населення в межі Російської імперії були причини соціально-економічного характеру, які визначили кризу Задунайської Січі, що проявилася в еволюції козацьких традицій та звичаїв. Вихідці із турецьких володінь принесли із собою військову канцелярію, похідну церкву, скарбницю, прапори, атрибути влади – бунчук та булаву. З цим перехід набував силу повернення козацького Коша в межі Російської імперії. Подія, що сталася, поклала край Задунайської Січі і водночас наразила на смертельну небезпеку українське населення, що залишилося в Подунав`ї. Вжиті за наказом турецького султана заходи мали жахливі насідки для райї та козаків. На Січ було послане турецьке військо. Воно вчинило погром всього населення Добруджі, яке було під захистом Задунайської Січі. Сама ж Січ була повністю зруйнована і після того вже не відродилася.
