Нова Січ була заснована з дозволу і під наглядом російського уряду 31 березня 1734 року отаманом-гетьманом І. Малашевичем на Правобережжі Дніпра у Великій плавні, що займала 26-тисяч десятин. Нова Січ поділялася на 8 паланок, паланки на отаманства , а останні в свою чергу на десяткові хатки. Підставою для подальшого існування Нової Січі як території був підписаний у 1734 році Лубенський договір про визнання запорожцями російського протекторату.
Особливості управління:
- Старшина збирається тільки із заможного козацтва;
- Протягом 41 р. на Січі змінилося лише 4 писарі (Калнишевський тримав посаду бл. 10-12 рр.)
- Зявлявся новий орган радників, які постійно перебували із кошовим полковником і давали йому поради;
На землях Запоріжжя зявлялися значна частина сімейних козаків і посполитих (59 тис. сімей) /Кабузан наводив 175 тис. цивільного населення/
Для нагляду за діями козаків імператорський уряд побудував за 2 км від Нової Січі укріплення з двома напівбастіонами і постійною залогою — так званий Новосіченський ретраншемент.
З огляду на історичні події, що сталися в часи існування Нової Січі, маємо визнати, що імператорський уряд досяг своєї мети, відсторонивши січовиків від участі в загальнонародній боротьбі проти Прикметне, що саме в часи існування Нової Січі постає незалежне козацько-військове угрупування під назвою «гайдамаки». У 1760 році на Січі спалахнула епідемія, в'їзд та виїзд з Січі було заборонено..
З Нової Січі вирушало Запорозьке Військо на російсько-турецьку війну 1735—1739 рр. та війну 1768—1774 рр., у 1771—1773 з січової гавані виходила запорозька флотилія, що двічі здійснила Чорноморсько-Дунайську експедицію.
На початку червня 1775 року за наказом Катерини II Нова Січ була зруйнована, а Вольності Війська Запорозького анульовані.
