З розвитком товарного виробництва активізувались економічні зв'язки між населеними пунктами, регіонами і країнами. Збільшилася кількість торгів і базарів та днів їх проведення. Сфера економічного впливу міст і містечок поширювалася, втягуючи в товарно-грошові відносини й віддалені села та хутори. Основними товарами на них була продукція переважно місцевих ремісників і селян. Значно ширший асортимент товарів надходив на ярмарки, їх кількість і тривалість також збільшилися. Якщо в 50-х роках на Лівобережжі діяло 350, то в 1802 р.— 394 ярмарки. Великі ярмарки збиралися на Слобожанщині й Правобережній Україні. Ярмарки проводились так, що торгівля велася майже безперервно. Переїжджаючи з одного ярмарку на інший, торгівці могли місяцями не бувати вдома. Розвиток торгівлі гальмували зловживання властей, високі мита й митні кордони. На Правобережжі до цих перешкод додавалися привілеї магнатів і шляхти в торгівлі й право забороняти селянам торгувати. Однак під впливом товарних відносин російський уряд мусив відміняти митні кордони на підвідомчій йому території, що відкривало нові можливості для розвитку внутрішньої торгівлі. На ярмарки до Кременчука прибували купці з поблизьких, а також досить віддалених міст, у тому числі з Катеринослава, Могилева та Пінська. Широко були представлені різні регіони на торгах у Києві. Жоден київський ярмарок не відбувався без слобідських, південних, кримських, подільських, волинських, західноукраїнських та іноземних купців. Перенесення до Києва в 1797 р. Хрещенського контрактового ярмарку перетворило місто на центр паломництва східноєвропейського купецтва й цікавого до всього люду. Торгові зв'язки між Лівобережною і Правобережною Україною здійснювалися в основному через Васильківську, Стайківську, Сорокошицьку, Кам'янську та інші митниці й форпости.
Економічні зв'язки сприяли нівелюванню місцевих особливостей людей у побуті, матеріальній і духовній культурі та мові, кристалізації рис, властивих для переважної більшості народу України. Важливе значення для розширення загальноукраїнських економічних зв'язків мало об'єднання більшості українських земель у складі Російської держави. Незважаючи на шовіністичну політику російського уряду, єдиний економічний простір сприяв відродженню національної свідомості українців на різних теренах України. В ході економічного спілкування і закарпатці, і буковинці, і полііігуки, і волиняни, і подоляки, і запорожці, і слобожани переконувалися у належності до одного народу із спільною мовою, культурою й традиціями.
Торгівлею займалися різні прошарки населення. Але найбільше, звичайно, купецтво, кількість якого незмінно зростала. Відбувалося формування національного купецького стану, започаткованого революцією 1648 р. У Києві, Острі, Прилуках, Полтаві та в інших містах серед купецтва переважали українці. Винятком залишався древній Ніжин, де купці-греки займали домінуюче становище. Почала збільшуватись кількість купців євреїв і росіян. Українські купці неодноразово зверталися до царського уряду з проханням зрівняти їх у правах з російським купецтвом, а також затвердити монополію на торгівлю всіма товарами. Така позиція купецтва знайшла відображення в діяльності його депутатів у Комісії із складання нового Уложення законів. Депутати від погарських і стародубських купців внесли пропозицію заборонити торгівлю в селах і зосередити її виключно в містах. Але її не підтримали ні урядовці, ні інші депутати.
Якщо купці займалися перепродажем товарів і притому у значних масштабах, то торговці часто збували свої вироби, причому в незначній кількості. Як правило, більшість з них спеціалізувалася на продажі певних товарів. Окрему групу торговців становило чумацтво. Зародившись у попередній час, воно у XVIII ст. переживало піднесення. Чумацтво — це торгово-візницький промисел, який переважно спеціалізувався на перевезенні солі та риби. Сіль завозилася в центральні райони України з Північного Причорномор'я, Криму й частково Коломиї, а риба — з Північного Причорномор'я, Дону і Приазов'я. У ті місця підприємливі чумаки доставляли кустарні вироби місцевих майстрів. Тим самим кращі надбання української культури ставали відомими в найвіддаленіших місцях України. Валки чумаків досягали 100 і більше возів, найменші з яких могли взяти 60 пудів вантажів кожен.
З'явилися різні прошарки торгового люду — скупники, баришники, перекупники. Користуючись нагодою, вони скуповували товари в безпосередніх виробників і перепродували їх з чималим для себе зиском. Вони відсторонювали селян і ремісників від ринку, диктували їм певні умови й ставили у свою залежність. Скупники почали постачати виробникам сировину й змушували їх здавати товар лише їм. Звідси починалося перетворення виробника у найманого робітника, а скупника на буржуа.
З розвитком торгівлі пожвавилися старі й з'явилися нові торгові шляхи. З Києва до Харкова дорога йшла через Переяслав, Лубни, Миргород, Сорочинці, Прилуки, Зіньків. Інша — через Бровари, Гоголів, Биків, Прилуки. З Чернігова виходило 10 доріг і виїздів на різні боки. Ними місто зв'язувалося з Глуховом, Новгородом-Сіверським, Березною, Стародубом, Кременчуком, Києвом, Херсоном, Катеринославом. З'явилися дороги, що вели на Південь України: Харків — Валки — Полтава — Кременчук — Катеринослав — Херсон, а також на Дон.
Більшість торгових шляхів перетиналася в Києві. Тут сходились і звідси розходилися дороги, що зв'язували північні та південні, східні та західні українські землі. Через Київ велась транзитна торгівля з країнами Західної Європи та Близького Сходу. Звідси пролягав шлях до древнього Константинополя — через Васильків, Фастів, Паволоч, Брацлав, Бендери, Ізмаїл, Баби, Гаджали, Карабунар, Селіврію і т. д. Другий шлях вів через Васильків, Фастів, Паволоч, Немирів, Брацлав, Сороки, Ясси, Базарчик. Третій шлях ішов Дніпром і Чорним морем. Дніпровські пороги судна проходили під час весняної повені. Купецькі каравани рухалися з різною швидкістю, в залежності від багатьох факторів. За день вони могли долати 15 - 20, а то й 50 км. Існували й інші сухопутні та річкові торгові артерії. Густа мережа старих і нових шляхів зв'язувала між собою міста і села, українські землі й створювала необхідні умови для дальшого розвитку торгівлі.
