пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ


42. Еволюція козацького соціального стану. Селянський стан в Україні.

Головним соціальним джерелом формування старшини залишалось козацтво. Переважно це були українці, лише незначна частина була інонаціонального походження, наприклад, полковник Райча – волох, Іван Сербин – серб, Іван Донець – росіянин, Томара – грек тощо. Загальна кількість старшини становила у Гетьманщині 540 осіб. Це була невелика, але мобільна політична сила, котра прагнула політично та юридично виокремитися з маси населення.

Перетворення козацької старшини на панівний стан суспільства відбувалося шляхом середньовічної імунізації. Цей процес відзначався суперечливістю, уповільненістю, але, водночас, незмінним розвитком. Від надання привілеїв окремим особам в економічній сфері, судочинстві, фінансах і адміністративних правах переходили до імунізації всього стану. Якщо в «Березневих статтях» 1654 р. право володіння маєтностями надавалось лише гетьману, то в наступних – усій старшині. Володіючи селами, вона наполегливо домагалась звільнення своїх маєтностей від державного оподаткування. До 1680-х років такі пільги одержували окремі полковники й генеральні старшини. У Коломацьких статтях 1687 р. уже появився пункт про звільнення від податків всієї вищої козацької старшини. Вона отримала широку можливість для економічного відособлення від решти населення. Поступово старшина виділилася з маси козацтва і в політико-адміністративному праві та судочинстві, добилася зрівняння у правах з російським дворянством.

Дедалі більше зближувалась з козацькою старшиною і українська шляхта. Подібно до старшини, шляхтичі обіймали різні посади в гетьманській адміністрації, користувались такими ж правами, за що зобов’язувалися виконувати службу в козацькому війську. Із шляхти походили такі відомі полковники, представники генеральної старшини, як Антін Жданович, Павло Тетеря, Григорій Гуляницький та ін. Тож у історичних джерелах між одними й другими не простежується принципової різниці. Нерідко вони однаково іменуються «панами», «дідичами», «знатними військовими товаришами» тощо. Нечисельна шляхта ніби розчиняється серед козацької верхівки й виступає під спільною назвою «старшина». Принаймні, матеріали ревізій того часу здебільшого не виокремлюють шляхту в стан. Та й реалії тогочасного життя не дозволяли такого. У матеріалах ревізії 1723 р. в 10 лівобережних полках розрізняють такі станові групи населення: старшина, духівництво, рядове козацтво, посполиті. До привілейованого стану козацької старшини належали й такі соціальні групи, як бунчукові товариші, значкові товариші, знатні військові товариші, які набули особливої ваги за Івана Мазепи, який робив головну ставку при розбудові держави на козацьку старшину.

До категорії бунчукових товаришів входили діти генеральної старшини та полковників і найбільш заслужених у війську знатних товаришів. Вони, проживаючи на території полків, були звільнені з-під залежності від полкової влади й підпорядковувалися лише безпосередньо гетьману, проходячи під його керівництвом школу управлінського життя. З них призначали суддів і асесорів Генерального суду, доручали виконання адміністративних і фінансових розпоряджень гетьмана тощо.

Під час військових походів вони супроводжували гетьмана, складаючи його своєрідну лейб-гвардію.

Статус бунчукового товариша офіційно фіксувався в компутах, що велися Генеральною військовою канцелярією. З 1730-х років цей чин підтверджувався спеціальним гетьманським універсалом або патентом. За військовим рангом статус бунчуковий товариш вважався першим після полковника. У разі необхідності саме з них призначали наказних або так званих повних полковників.

Загальна кількість бунчукових товаришів у різні роки була неоднаковою. У 1720-30-х роках чисельність цієї соціальної верстви була в межах від 100 до 150 осіб.

Наступною привілейованою соціальною категорією Гетьманщини були значкові товариші. Значкові товариші, перебуваючи під полковницьким значком (прапором), були непідзвітними сотенній адміністрації та несли службу при полковнику. Статус значкових товаришів, як правило, надавався дітям полкової та сотенної старшини, міських урядників, духовенства, знатних козаків, а в рідкісних випадках – і нащадкам генеральної старшини, бунчукових і військових товаришів.

На початку XVIIІ ст. загальна кількість значкових товаришів чітко не регламентувалася, а залежала від волі полковника та спритності козацьких старшин. Відповідно до царського указу від 8 серпня 1734 р. в усіх 10 полках Лівобережжя кількість значкових не могла перевищувати 420 осіб. Передбачалось, що в Лубенському, Полтавському і Переяславському полках їхня кількість становитиме по 50 , а в решті – по 30 осіб.

До козацької еліти належали також і ті, хто мав звання знатного військового товариша. Найчастіше його давали відставним генеральним старшинам і полковникам, які мали в полку великий авторитет і вплив. Менш багаті й заслужені могли одержати звання знатного товариша певного полку чи певної сотні.

Звання військових товаришів було другим за значимістю після бунчукових. Володіння званням військового товариша у XVIIІ ст. позбавляло необхідності розпочинати козацьку службу рядовим козаком і давало неабиякі переваги при посіданні сотницького уряду чи посади в складі полкової старшини.

Крім нащадків вищих козацьких старшин, у ранг військових товаришів за заслуги перед Військом Запорозьким потрапляли і представники нижчої козацької адміністрації, канцеляристи Генеральної чи полкових канцелярій. Для багатьох з них цей чин був тією найвищою відзнакою, яку вони могли лише здобути. За своїм соціальним статусом звання військового товариша прирівнювалось до чину полкового старшини. У другій половині XVIIІ ст. це звання надавалось заслуженим козакам при їх відставці. На 1763 р. загальна кількість військових товаришів становила 250 осіб.

Великим становим привілеєм старшин та шляхти було повне звільнення їх від державних повинностей і поборів. Крім того, старшина й шляхта мали право вільно займатися промислами і торгівлею, мисливством і рибальством. Царськими жалуваними грамотами, гетьманськими універсалами, полковничими листами за ними юридично закріплювали у спадкове володіння рухомим і нерухомим майном.

Спробою законодавчо зрівняти й затвердити права старшини та шляхти стало укладання «Прав, за якими судиться малоросійський народ» (1743 р.). За цим кодексом законів право на «шляхетську гідність» могли мати не лише особи, що отримали його від царського уряду через особливу «жалувану грамоту» чи «диплом», а й козацька старшина – від генеральної до сотників. Надавалось воно також бунчуковим, знатним військовим і значковим товаришам. Права і привілеї цих груп поширювалися також на дітей старшини.

 


07.06.2017; 18:29
хиты: 139
рейтинг:0
Гуманитарные науки
история
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь