Зміни в господарському житті особливо виразно виявилися в мануфактурному виробництві, яке розвинулося на базі дрібних селянських промислів і міського ремесла. Поширення мануфактур у різних регіонах України - характерне явище доби пізнього феодалізму. В умовах панування натурального господарства існувало чимало мануфактур і кустарно-кооперативних підприємств, де всі виробничі процеси здійснювалися лише на основі примусової праці. В Україні діяла також певна кількість промислових підприємств з використанням одночасно кріпосної та вільнонайманої праці. Ці заклади мали змішаний характер і свідчили про перехідний стан від суто феодального виробництва до капіталістичного. Якісно нову, капіталістичну форму в промисловості України становила мануфактура з цілою системою експлуатації праці найманих працівників, що виникли в результаті розкладу дрібнотоварного виробництва й підпорядкування його капіталові.
На відміну від капіталістичної вотчинна (і кріпосна взагалі) мануфактура утворилася внаслідок втягування в товарно-грошові відносини господарств феодалів, монопольного володіння останніми робочою силою, а також наявності необхідних навичок у селян при виконанні мануфактурних робіт. Поява і зростання великих мануфактур, зокрема винокурень і текстильних закладів, залучення з метою їх розвитку значних коштів свідчило про формування нового типу підприємств, капіталістичних за своїм характером. У містах, містечках, а також селах, унаслідок розшарування селянства, козацтва та міщанства виникли значні групи найманих робітників, для певної частини яких заробітки стають єдиним засобом існування. Концентрація найманих робітників особливо активно відбувалася на Лівобережжі та Слобожанщині, де поступово складався ринок робочої сили, котра мала задовольнити зростаючі потреби промисловості. Наймана праця застосовувалася вже в багатьох промислових галузях, а в деяких, наприклад у скляній, селітряній, залізоробній, переважала над працею феодальне залежних груп населення. Найбільшого поширення наймана праця набула в купецьких мануфактурах. Таким чином, XVIII ст. - період розквіту мануфактурного виробництва. На відміну від Західної Європи, де існувала одна форма мануфактур - на основі вільнонайманої праці, в Україні в умовах панування феодально-кріпосницької системи господарства існували мануфактури, що базувалися не лише на вільнонайманій, а й на праці кріпаків. Кріпосна мануфактура розглядається в історико-економічній науці як специфічна форма товарного виробництва, побічне прибуткове заняття для поміщиків. Покликана до життя розвитком товарно-грошових відносин, вона сприяла розпаду феодалізму.
Протягом другої половини XVII - XVIII ст. в Україні промислове виробництво набуло товарного характеру, формувався загальнонаціональний ринок. Негативно позначилася на розвитку торгівлі дискримінаційна політика Речі Посполитої і Російської монархії. Українська Козацька держава втратила самостійність у зовнішньоекономічних відносинах. Українські експорт та імпорт були зведені до мінімуму. Україна перестала бути самостійним членом міжнародної торгівлі.
Із середини XVII ст. на території Української Козацької держави поширилися російські срібні і в незначній кількості мідні монети. В Московській державі уніфікація грошової системи відбулася після реформи 1534 року. Карбувалася срібна копійка, лічильну функцію виконував рубль, в якому містились 100 копійок. У середині XVII ст. почали карбувати мідні копійки, які витіснили срібні, але швидко знецінилися, що призвело до їх вилучення з обігу. Срібні монети - російські талери ("єфимки") в грошовому обігу відігравали незначну роль. За Петра І була введена десяткова монетна система: рубль, гривеник, копійка.
Протягом XVIII ст. проводилися реформи, спрямовані на стандартизацію грошового обігу в Російській державі, в тому числі Лівобережній Україні. Випускалися мідні (копійка, п'ятаки) срібні (рублі, полтинники, гривеники) і золоті (до 1753 р. червінці, з 1755 р. - 10-рублеві імперіали, 5-рублеві півімперіали) монети. В грошовому балансі країни значення золотих монет було незначним, зростало карбування мідних, і на кінець XVIII ст. питома вага срібних і мідних монет зрівнялася. З 1769 року російський уряд почав випускати нумеровані гроші (асигнації). В Москві та Петербурзі були створені банки, що розмінювали асигнації на мідну монету. Російські гроші протягом XVIII ст. поширилися на українських землях, витіснивши з обігу польське-литовську монету.
