Друга малоросійська колегія (1764-1786 рр.)
Після остаточної ліквідації інституту гетьманства управління Лівобережною Україною було доручене Другій Малоросійській колегії. Загалом в документах мова йшла про підпорядкування України після ліквідації Гетьманщини одному Румянцеву, але «у зв’язку з зайнятістю військовими справами і обширністю дорученї йому території» він потребував колегії, як виконавчо-розпорядчого органу, який повністю підпорядковувався графу Румянцеву. Загалом, 2МК була створена на базі Генеральної військової канцелярії, взявши над нею повний контроль, таким чином українську владну верхівку не було знищено, її просто підпорядкували Петербургу. Це була відмінність від 1МК, яка стала чужорідним тілом в системі Гетьманського державного апарату. До складу 2МК увійшли чотири російських чиновники й чотири представники козацької генеральної старшини. В офіційних документах компетенція колегії не визначалась, але судячи з робочих документів, до її компетенції входило: регулювання суспільного життя в Лівобережній Україні у відповідності з діючим там законодавством і указами, що надходили з столиці. Канцелярія Гетьманщини реорганізована в канцелярію 2МК. Румянцев встановив тематичний поділ секретарів канцелярії: військова, внутрішня і судова або апеляційна. 2МК залишила Генеральний військовий суд, але підпорядкувала його собі, і стала апеляційною установою над ним. 2 МК мала і адміністративні ф-ції. У «секретній» інструкції П. Рум'янцеву щодо управлянням краєм Катерина ІІ наполегливо рекомендувала: знищити всі залишки української автономії; закріпачити селян; здійснювати пильний нагляд за розвитком економіки; усіляко збільшувати збір податків з селян.
Обіймаючи посаду генерал-губернатора Малоросії та президента другої Малоросійської колегії, П. Рум'янцев проводив активну колоніальну політику російського уряду щодо Гетьманщини, спрямовану на остаточну ліквідацію її політичної автономії. За його розпорядженням були проведені реформи козацької служби, податкової системи (запроваджено подушний податок) та поштової справи. Протягом його правління були зроблені дуже важливі кроки для ліквідації автономії України: 1781 року ліквідовано сотенно-полковий устрій Лівобережної Гетьманщини та Слобожанщини — скасовано українські козацькі полки; протягом 1781—1783 рр. запроваджено загальноімперську систему адміністративно-політичного управління, тобто поділ на намісництва; замість козацьких полків створено регулярні карабінерські полки за російським зразком; 1783 остаточно покріпачено українських селян; 1785 року на Україну поширено дію «Жалувальної грамоти дворянству»; 1786 року проведено секуляризацію монастирських маєтків.
