Гетьман Данило Апостол помер наприкінці січня 1734 р. Скликана зразу ж по отриманні трагічної звістки надзвичайна нарада Кабінету міністрів прийняла ухвалу: "гетьману надалі бути не мислиться, а бути Правлінню в шести персонах". У виданих грамотах козацькій старшині, Війську Запорозькому та всьому "малоросійському народові", а також "Інструкції" новому Правлінню гетьманського уряду декларувалися наміри імператриці Анни Іоаннівни й надалі зберігати в непорушності права і вольності Війська Запорозького, закріплені привілеями, наданими гетьману Б.Хмельницькому та його наступникам. Запровадження нової владної інституції трактувалося як тимчасовий крок, що мав забезпечити справне управління Гетьманщиною в умовах між гетьманства.
Проте вже 31 січня (с. с.) Анна Іоаннівна підписала таємну інструкцію князеві О.Шаховському, де йшлося про те, що Правління гетьманського уряду є інституцією не тимчасовою, а такою, що має замінити собою гетьмана. Але ухвалу про ліквідацію гетьманства Шаховський мав тримати в таємниці, аби не допустити вибуху невдоволення серед українського населення та особливо старшини. До складу Правління гетьманського уряду були включені три російські чиновники: генерали О. Шаховський та І. Бара пінський, полковник Гур'єв; і три українські генеральні старшини: генеральний суддя Михайло Забіла, генеральний осавул Федір Лисенко та генеральний підскарбій Андрій Маркович. Під час засідань Правління його членам було наказано "бути в равенстві", а саме: українська старшина повинна була сидіти з лівого боку столу, російська - з правого. Але в дійсності рівність була порушена тією обставиною, що фактичним главою Правління гетьманського уряду став князь Шаховський, котрий отримував з Петербурга різного роду таємні доручення російського уряду та реалізовував їх на свій розсуд в Україні. В 1728-1743 році з метою кодифікації правових норм різного походження, що діяли на Лівобережній Україні після її приєднання до Росії було створено збірку документів, що відома під назвою "Права, за якими судиться малоросійський народ". Кодифікаційну комісію, що складалась в різний час з 12-18 правників, очолювали генеральний суддя Іван Бороздна (? - 1740) та генеральний обозний Яків Лизогуб (1675-1749). [4] До неї також входили правник Василь Стефанович (1697-бл. 1773), генеральний осавул Валькевич Петро Васильович (бл. 1687-1758) та інші. Правління імператриці Анни Іоанівни (1730—1740 рр.), а фактично, її фаворита німця Бірона було відзначено жорстокістю. Діяльність «Таємної канцелярії», численні переслідування, арешти та колесування стали чорною сторінкою в історії Російської імперії. Позитивні зрушення у ставленні до України почалися тільки після смерті імператриці Анни Іванівни 1740 року, з приходом до влади дочки Петра І Єлизавети Петрівни. Щасливий збіг обставин зробив простого козака Олексія Розума спочатку близькою людиною, а згодом і чоловіком нової російської імператриці. Під прізвищем Розумовського він став одним із найвищих сановників Російської імперії. На практиці головним завданням Правління гетьманського уряду стало мобілізування військових і матеріальних ресурсів Гетьманщини на потреби війни з Туреччиною, яка таки вибухнула в середині 30-х рр.
