Росі́йсько-туре́цька війна́ 1735—1739 років була наслідком російсько-османських протиріч, що загострилися у зв'язку із Російсько-польською війною 1733—1735 рр. та набігами кримських татар. Вона стала продовженням боротьби Російської імперії за вихід до Чорного моря. Приводом до початку війни послужили набіги кримських татар в кінці 1735 р. на Україну і похід кримського хана на Кавказ. Початок бойовим операціям у ході російсько-турецької війни другої половини 1730-х рр. було покладено походами армій фельдмаршала Б.Мініха під Азов та генерал-лейтенанта М.Леонтьєва на Крим, що розпочалися наприкінці літа 1735 р.
До складу 44-тисячної армії генерала Леонтьєва було включено й полки з Гетьманщини, Слобожанщини та запорозьких козаків. Як і наприкінці XVII ст., під час Кримських походів князя В.Голіцина, російська армія втратила чимало часу на підготовку до походу і в степ вступила лише на початку жовтня 1735 р. На скликаній Леонтьєвим військовій раді 27 (16) жовтня було ухвалено рішення припинити похід через непогоду. Незважаючи на відсутність великих битв у ході кампанії, загальні втрати армії генерала Леонтьєва склали близько 9 тисяч, головним чином тих солдатів і козаків, які загинули на зворотному шляху від перемерзання і хвороб. Крім того, лише в одних козаків з Гетьманщини загинуло від нестачі кормів близько 12 тисяч коней.
Загальні втрати армії Мініха склали не менше ЗО тисяч осіб. Особливо великими були втрати серед козацького війська, про яке фельдмаршал турбувався найменше, вважаючи, що гетьманці даремно лише хліб їдять, не приносячи ніякої користі.
Втрати України від війни значно виросли на початку наступного року, коли кримська орда прорвала пограничні захисні лінії і вторглася на територію Полтавського та Миргородського полків. За декілька днів ґрасування на півдні Гетьманщини татари вбили або захопили в полон близько 7 тисяч людей, спалили декілька сотень сіл і хуторів, вивели чимало худоби, завдавши загальних збитків на суму близько 350 тис. руб. Похід 1738 р. в черговий раз пройшов за звичним сценарієм: одна російська армія увійшла на територію Кримського півострова, зруйнувала Перекоп та ряд інших укріплень і через відсутність належного тилового забезпечення була змушена повертатися назад. Тим часом величезна російсько-українська армія (всього близько 108 тисяч вояків) під командою Мініха була спрямована на оволодіння турецькою фортецею Бендери на Дністрі. Але зустріч зі свіжими турецькими військами та пошесть чуми змусили поспішно відводити війська на українські землі. Під час відходу російської армії її тили прикривали запорозькі та гетьманські козаки. Лише перенесення російським командуванням бойових операцій на землі Молдавії у 1739 р. та завдані там турецьким військам поразки принесли Росії відчутну перевагу над противником. Так, розбивши 17 серпня 1739 р. неподалік Хотина 90-тисячну турецьку армію під командою сераскира Веліпаші, російські війська майже без опору оволоділи Хотинською фортецею, а 1 вересня - вступили до Ясс. Активну участь у кампанії брали українські козаки. Зокрема, своєю доблестю уславились козаки Миргородського полку, очолюваного полковником Василем Капністом. За наказом російського командування Капніст здійснив глибокий рейд по ворожих тилах, імітуючи підготовку до переправи головних сил у напрямку Бендер. Спроби кримського хана, котрий вирядив проти Миргородського полку досить великі сили, перехопити Капніста успіху не принесли. А ось користь від цього рейду для головних сил армії Мініха, котрим вдалося безперешкодно форсувати Буг, була значною. Успіхи російсько-українських військ стурбували керівництво Австрії, яке 12 вересня уклало сепаратний мирний договір з Туреччиною. Після цього Росії більше нічого не залишалося, як 29 вересня 1739 р. підписати з турецьким урядом Белградський мирний договір. Договір, що став ганьбою для російської сторони. У відповідності з ним Росія, по суті, поверталася до своїх попередніх рубежів. За умовами договору до Росії відходив лише Азов (Азовські укріплення Туреччина мала право знищити), а також за нею визнавалися права на землі, що споконвічно перебували у віданні запорозьких козаків. Людські ж втрати і матеріальні збитки від війни були колосальними. Так, лише російська армія втратила в ході війни понад 100 тисяч солдатів. Лівобережна Україна, що впродовж усієї війни була найближчим тилом російської армії, зазнала збитків на неймовірну як на ті часи суму - 12 мли. рублів. Величезними були матеріальні збитки від постою на українських землях 75 російських полків, з яких 23 були кінними. Крім їх утримання, з українського населення було стягнуто провіанту та фуражу на суму понад 170 тисяч руб., які так і не було повернуто. Ще близько 150 тисяч руб. втратила Гетьманщина від реквізицій на потреби російської армії коней і волів. До стройової та обозної служби за роки війни російським командуванням було залучено 157 тисяч козаків та 205 тисяч селян, з яких близько 34 тисяч загинули. Війна вкрай негативно позначилася на господарському розвитку України, підірвавши її матеріальні сили та занедбавши сільськогосподарське виробництво.
