Провідним явищем соціально-економічного життя першої половини ХУІІІ ст. стало формування великого феодального землеволодіння старшини і перетворення її на феодальний стан суспільства. Зміцнюючи свій вплив в Україні, російський уряд запровадив наділення і затвердження земель виключно царськими указами; надав великі маєтки російським вельможам, які перетворили їх на своєрідний розсадник феодально-кріпосницьких порядків. З свого боку, повністю відтіснивши рядове козацтво від участі в політичному житті,старшина обмежила права козаків і селян вільно розпоряджатися землею, примусово використовувала їх безоплатну працю в своїх маєтках, насильно перетворювала у феодально залежних селян. Особливо тяжким було становище тих, кого за часів Петровських реформ мобілізували на спорудження фортець, прокладання каналів, будівництво нової столиці імперії. Так, описуючи працю козаків на Ладозькому каналі в 1722 р., полковник І.Черняк відзначав їх нужденність і голод; каторжну працю; велику кількість хворих і померлих: “їх хіба третя частина у минулому році додому повернулася”. Це, як і постійні військові походи, розорило значну частину козацтва. Чисельність козацького війська на кінець 30-х років скоротилася до 30 тис. чол. – саме стільки так званих “виборних” козаків було внесено до нових реєстрових списків. Решта – “підпомічники” – мали допомагати виборним у матеріальному забезпеченні військової служби. Виявилася й значна кількість “підсусідків”, які, не маючи інших засобів до існування, жили при господарствах заможних козаків на становищі наймитів. Таким чином, козацтво як суспільний стан деградувало: його верхівка перетворювалася на феодалів, а основна частина – на селян та найманих робітників. Ще гіршим було становище селянства. Дедалі більшого поширення набувала відробіткова феодальна рента (панщина). У розвитку промислового виробництва провідна роль належала ремеслу та промислам. Реформи Петра І прискорили появу мануфактурного виробництва. У 1719 р. було закладено першу в Україні Путивльську (Глушківську) суконну мануфактуру. В останній чверті XVІІІ ст. на Лівобережній та Слобідській Україні налічувалося 40 великих централізованих текстильних та винокурних мануфактур і близько 200 мануфактур у початковій формі у виробництві заліза, скла, селітри, паперу та іншої продукції. Нові явища в економічному житті сприяли виникненню нових та зміцненню старих міст: якщо в кінці XVІІ ст. на Лівобережжі налічувалося близько сотні міст і містечок, то вже в середині XVІІІ ст. їх там було більше двохсот. Господарська спеціалізація територій, поглиблення поділу праці стимулювали розвиток торгівлі. В кінці XVIII ст. на Лівобережжі відбувалося 390 ярмарків щорічно, збиралося до 8 тис. місцевих базарів. На Слобожанщині в цей період діяло – 270 ярмарків, 2 тисячі базарів. Царський уряд постійно обмежував свободу торгівлі й права українських купців (за Петра І, наприклад, їм дозволялося вивозити товари за кордон тільки через порти Північного чи Балтійського моря, встановлювалися високі мита; час від часу заборонялася торгівля із Запорожжям; надавалися значні пільги російським та іноземним конкурентам й т.ін.) – це був один із засобів колоніальної політики Петербурга. Однак всупереч такій політиці товарно- грошові відносини в Україні набували все більшого поширення. Це, як і розвиток селянських промислів і міського ремесла, будівництво мануфактур, зростання товарного виробництва, свідчило про появу в економіці України перших паростків капіталістичного укладу та процесу формування національного ринку.
Інкорпораційні за змістом реформи охопили у 1722-1725 рр. всі сфери державного життя Гетьманщини. Зокрема, відбулося фінансове підпорядкування України імперській скарбниці. За цей час податки зросли у 4 рази, і всі вони збиралися в інтересах імперії. (Так, із загальної суми, зібраної у 1725 р. – 260 тис. 362 крб. – на потреби краю було використано лише 972 крб., а решту коштів відправлено до Петербурга). Була здійснена спроба запровадити в Україні російські юридичні норми та порядки; влітку 1722 р. в ряді полкових міст (Полтава, Чернігів, Переяслав та ін.) ввели комендантське правління, якому підпорядковувалася адміністрація полку. Це був перехідний захід з метою передачі російським офіцерам полкових урядів. Таким чином започаткувався процес безпосереднього поглинання української державності імперськими структурами.
