Поразка шведських та козацьких військ під Полтавою, каральна експедиція російських військ в Україну та знищення Запорозької Січі, що відбулися у 1709 р., радикально змінили розклад сил на території України. Після військової поразки гетьман Іван Мазепа з козацькою старшиною був змушений емігрувати до Бендер, на територію Османської імперії, де й помирає у вересні 1709 р.
Через півроку після смерті Мазепи, 5 квітня 1710 р. у Бендерах старшина обирає новим гетьманом у вигнанні Пилипа Орлика. Обрання відбулося в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва, а також турецького султана і шведського короля. Карл XII навіть після поразки під Полтавою, не мав намір залишати боротьбу у Східній Європі, та задумав нову операцію, що мала намір закріплення України за Пилипом Орликом, та Польщі за Станіславом Лещинським. Правобережна Україна, а почасти й Лівобережжя та Слобожанщина, мали стати тереном акції, що, в разі успіху, повинна була б бути поширена й на Польщу.
Османська влада, стурбована наближенням Росії до її кордонів також цілком підтримувала проведення цієї операції. За підтримки Карла XII Пилип Орлик вступає в союз із кримськими татарами та Османською імперією, і 8 листопада 1710 року остання, підтримуючи гетьмана Орлика, оголошує війну Росії.
Турецьке військо на чолі з великим візиром Нуман-пашею виступило у похід. Проте війська просувались дуже повільно, й дійшли Дунаю тільки в середині червня 1711.
До створеного союзу увійшли запорожці, шведи та татари. Напередодні походу між еміграційним урядом Пилипа Орлика та Кримським ханатом було підписано Кайрський договір про оборонно-наступальний військовий союз.[1] Значною дипломатичною заслугою Орлика було те, що йому вдалося зобов'язати татар при вступі на українську територію не брати ясиру — полонених, не грабувати церков і, не робити насильства.
Кайрський договір (оригінальна назва - Договір між Кримською державою та Запорозьким Військом і народом Малоросії, укладений для вічної дружби, братерства та нерозривного військового союзу) — латиномовний договір між Гетьманщиною, представленою еміграційним урядом Пилипа Орлика, та Кримським ханатом, підписаний 23 січня 1711 року.
Спочатку договір було оформлено у вигляді шертної (присяжної) грамоти, підписаної послами від еміграційного уряду Пилипа Орлика — Дмитром Горленком та від Кримського ханату — мурзою Девлетшахом на посольському з'їзді, що відбувався поблизу броду Кайр на річці Дніпро (у сучасному Нікопольському районі Дніпропетровської області). Пізніше текст договору у формі привілею-резолюції Криму Гетьманщині у відповідь на «Головні пункти для переговорів про договір з ханом та Кримською державою» 1710 року підтвердив своїм підписом хан Девлет-Гірей II. Текст документа суцільний, без поділу на статті.
Договір охоплює, хоча й у менш чіткій формі, частину вимог, висловлених у «Головних пунктах…». Водночас він не містить норм, не запропонованих українською інструкцією. Кримські посли не включили до договору майже нічого з політичного блоку українських вимог. За своєю суттю це була угода кримського хана з козацтвом як з військовою організацією про оборонно-наступальний військовий союз Гетьманщини з Кримським ханством. Зазначалися наміри сторін здійснювати координовану зовнішню політику — зокрема узгоджувати зміст переговорів та угод з Московським царством. Кримський ханат не брав на себе жодних політичних зобов'язань. Питання державної приналежності території Гетьманщини в угоді не фігурувало. Натомість проголошувалися право мешканців Гетьманщини на самовизначення та невтручання в їх внутрішні справи з боку Криму, а також недоторканність майна козаків, культових споруд та церковного майна. Підтверджувалися пільги козацтва на промисли в межах володінь Кримського ханату.
Заручником — гарантом виконання Кайрського договору — у Бахчисараї залишився Григорій Орлик.
Одразу після укладення Кайрського договору було розпочато похід на Правобережну Україну, організований Кримом, українським еміграційним урядом та польськими прихильниками короля Станіслава I.
