Після смерті Івана Мазепи та піврічного безладдя 5 квітня 1710 р. козацька рада з генеральною старшиною і послами від Війська Запорізького, що відбулася поблизу м. Бендери за давнім звичаєм обрала гетьманом П. Орлика. Одночасно з актом вибору гетьмана було затверджено «Конституцію прав і свобод Війська Запорозького». 10 травня 1710 р. відповідно до тогочасних вимог міжнародного права конституція набула чинності після підтвердження її аксесуарним дипломом, виданим протектором України, шведським королем Карлом XII.
У підготовці проекту Конституції 1710 р., окрім безпосередньо гетьмана П. Орлика, брали участь також А. Войнаровський – племінник І. Мазепи, І. Герцик – родич Орлика по дружині, К. Гордієнко – кошовий запорожців та інші відомі представники військових, світських, духовних сил українського суспільства.
Конституція творилася у складних умовах поразки визвольних прагнень, еміграції, розколу еліти, існування різних угрупувань, тяжкого фінансового становища, відсутності керівника, неоднорідності війська, що складалося з козаків Гетьманщини та запорожців під керівництвом Костя Гордієнка. У важких умовах еміграції конституція покликана була стабілізувати ситуацію, зміцнити керованість військом, мобілізувати усі зусилля на досягнення стратегічної мети – визволення і незалежність України.
Конституція покликана була забезпечити права і вольності при чинному і наступних гетьманах, захист демократії та недопущення встановлення необмеженої влади гетьманом, від посягань на споконвічні права і вольності Війська Запорозького, від встановлення свавільних законів, від втрати авторитету національною елітою, від відступ від національних традицій та наслідування московського абсолютизую.
Створюючи конституцію та розробляючи в ній демократичні принципи організації та діяльності козацької держави – парламентаризм та головні республіканські форми правління – Пилип Орлик спирався на подібні документи, зокрема: Зборівський договір 1649 р., Білоцерківський договір 1651 р., Березневі статті 1654 р., Переяславські статті 1659 і 1674 рр., Батуринські статті 1663 р., Московські статті 1665 р., Глухівські статті 1669 р., Конотопські статті 1672 р., Коломацькі статті 1687 р та інші документи тієї доби.
Конституція П. Орлика була написана двома мовами в просторому латинському і дещо скороченому староукраїнському варіанті. Цей політичний маніфест з усіма ознаками літературного твору є стилістично довершеним і гармонійно укладеним. Конституція 1710, р має складну внутрішню структуру. Вона складається з двох частин – Преамбули, 14 статей та тексту присяги гетьмана Війську Запорозькому. Конституція складається з комплексу документів, власне тексту самої конституції та оригінального підтверджувального диплома короля Швеції Карла XII на обрання Пилипа Орлика гетьманом.
У Преамбулі схематично викладено історію Війська Запорозького, всього українського народу. Конституція декларувала створення (відновлення) незалежності Козацької держави (ст. 6). Визначена Зборівською угодою територія Гетьманщини була гарантованим мінімумом. Чітко закріплювався західний кордом держави з Річчю Посполитою по р. Случ. Інші кордони чітко не встановлювались, оскільки визначались міжнародними договорами гетьмана.
Проголошувалась вічність і недоторканність території України (ст. 2), стратегічною метою якої було відродження держави в межах етнографічної території. На досягнення цієї мети була спрямована зовнішня політика. Серед її пріоритетів конституція визначала суверенітет від Москви та Польщі, звільнення від попереднього підданства Швеції, але декларувала необхідність шведської протекції з гарантією незалежності України (ст. 2), встановлення миру та військового союзу з Кримським ханством (ст. 3).
Конституція закріплювала назву Української держави, - рівнозначними якій були назви Україна, Мала Русь, Військо Запорозьке. Декларувалася державницька ідеологія, ідеологія шляхетсько-козацької верстви як основа незалежності України. Саме шляхетсько-козацька верства, як провідна суспільна сила, ініціювала та легітимізувала через конституцію новий лад. Основою цього ладу мала стати виборність, кочовим для розумінні суту нового ладу є декларація в Преамбулі документа угоди між учасниками і суб’єктами нової суспільної системи з метою усунення протиріччя між ідеалом, бажанням та існуючою реальністю. Демократичний устрій суспільства ґрунтувався не на привнесенні ззовні, з чужого досвіду, а реальності, започаткованій Запорозькою Січчю з виборністю її керівних органів, з парламентською формою правління.
